Останні новини

 

 

Святкування Різдва Христового починається напередодні — у Святий вечір, Різдвяне надвечір'я (6 січня).

У цей день практикуючі християни намагаються нічого не їісти аж до появи на небі першої зірки, яка сповістить про народження Ісуса Христа.

Цікаво простежити давніші звичаї, які, почасти, збереглися і тепер. Перед вечерею господар розкладав по підлозі сіно, клав його на стіл під скатертину (адже Ісусик народився на сіні), ставив у покуті сніп-дідух.

Святвечір - це останній день Пилипівського посту, тому господиня готувала лише пісні страви. Їх мало бути дванадцять. Посередині столу поряд зі свічкою клала різдвяний калач-карачун. Найважливіші обрядові страви: кутя - ритуальна пшенична каша з медом і маком (символ поминання усопших) і узвар із солодких фруктів. На столі переважали гриби, риба, вареники з капустою...

Перед вечерею діти, забавляючись, залазили під стіл і кричали:

- Кво-кво! Завтра - Різдво!

Хтось з дорослих смикав їх за чуби, щоб кури добре неслися, була на господарстві квочка.

Батько ставив горщик з кутею на покуті під іконами і примовляв:

- Іди, кутя, на покуть,

А узвар - на базар!

Потім відчиняв двері і запрошував мороза:

- Морозе, Морозе, ходи до нас у гості куті їсти. А коли не йдеш, то не йди на жито, пшеницю і всяку пашницю!

Перед тим, як приступити до вечері, а починалася вона зі спільної молитви за здоров'я присутніх, упокій душ померлих, господар набирав у ложку куті і підкидав її угору. По зернах, що прилипли до стелі, родина гадала про майбутній врожай: чим більше зерен прилипло - тим більше буде хліба.

Після святої вечері, колядок діти йшли з гостинцями до сусідів, родичів, хресних батьків...

 

 

 

 

3 січня християни східного обряду вшановують Святу Юліанію.

Походила вона з Малої Азії. Спочатку була поганкою, але згодом навернулася до Христової віри. Коли ж поганський староста забажав одружитися з нею, Юліанія відповіла згодою, однак за умови, що той має стати християнином. Староста боявся прийняти Христову віру, аби не втратити ласки цісаря, а Юліанія й думки не мала, щоб зректися Ісуса.

Непоступливий староста, аби не очорнити себе тим, що закохався у християнку і що не зміг навернути її до поганства, сам зарубав Юліанію мечем. Ця подія сталася 304 року.

У народі кажуть:

- У свято Юліанії ліс тихий і мовчазний - до морозу; шумить - до відлиги.

- Юліанія гонить заметілі за сім верств.

- Якщо у цей день погідно - буде в полі дорідно.

- На Юліанії капає зі стріхи (відлига) - не чекай морозу на Різдво.

- На Юліанії сніг хрустить і мороз пече - Різдво буде з морозом.

 

 

 

 

- Січень — весні дідусь, всій зимі господар.

- Січень сірий — хлібам біда.

- Січень січися, а ти до печі тулися.

- Січень наступає, мороз людей щипає.

- Добра погода у січні - на плідний рік.

- Січень без снігу - не буде хліба.

- Січень спитає, де літо буває.

- Круги навколо сонця - до негоди або завірюхи.

- Сонце сходить стовпом - до бурану.

- Туман опускається до землі - на відлигу.

- Снігурі туляться до оселі - на великий снігопад.

- Зірки білі- до відлиги; червоні - до вітру.

- Лід тріщить - мороз довго буде.

- Іній після морозу - на великий сніг.

- Іній пухнастий на деревах і кущах - на сонячний день.

- Півник співає перед відлигою.

- Миші та деякі жуки навіть у морози за добу до відлиги виходять з-під лісової підстилки на сніг.

- Кіт лягає на припічок - на мороз.

- Кіт морду ховає (затуляє лапками, накриває хвостиком, скрутившисть клубочком) - мороз обіцяє.

 

 

 

 

Серед улюблених страв українців — гречка, тобто гречана каша, гречані млинці, пироги чи вареники з гречкою... Мабуть не випадково нас називають гречкосіями, бо здавна вирощуємо на своїх полях цю культуру.

Але чому гречку назвали гречкою, адже походить вона не з Греції?..

Батьківщина гречки - Гімалаї. Звідти перебралася до Сибіру, на Далекий Схід, у монголію, Китай, Індію, в Європу. На Україну, як припускають дослідники, гречку принесли воїни київського князя Святослава у X столітті, під час славного візантійського походу. Отож і назвали її українці - гречанкою, гречихою, грекинею, гречкою...

У наших предків існував цікавий звичай: коли сіяли гречку, то запрошували лірників і пригощали їх кашею. Вони, дякуючи за частування, співали господарям про царівну Крупеничку, котра виросла з гречаного зернятка.

Хоча, як стверджують деякі науковці, гречка була відома в Україні ще за часів Трипілля, принаймні, у IV тисячолітті до нашої ери.

 

 

 

 

Зі святом Нового року пов'язано чимало прикмет про погоду, успіхи в господарюванні, а відтак - навіть ворожінь.

Кажуть:

- На Новий рік зоряна безвітряна ніч, іній на деревах - на добрий урожай, здорову худобу.

- Якщо хмари у Новорічну ніч ідуть з півдня - буде врожай на ярину; з півночі - на озимину.

- Місяць щербатий - то і колоски будуть щербаті.

Аби дізнатися, які зернові будуть найврожайнішими наступного року, на подвір'ї насипали по жмені зерен пшениці, жита, ячменю, вівса. На який хлібний злак випаде іній - той і вродить.

Намагалися прогнозувати погоду й на увесь рік. На землю клали «ланцюжком» дванадцять половинок цибулі (дванадцять місяців) і посипали сіллю. Удосвіта на Новий рік дивилися, на яких цибулинах сіль «розкисла» - оті місяці і будуть мокрими.

Побутували й інші новорічні прикмети:

- Щоб протягом року «не дрімалося» - не спи у Новорічну ніч.

- Коли нічого не сниться у перший день Нового року - будеш щасливим.

- Як запросиш до себе на новорічне свято тих, з ким посварився - наступний рік буде мирний і щасливий.

«Дізнавалися» і про свою долю. На столі ставили горнятко з водою, розжарену цеглину з печі, скибку житнього хліба. Ішли до порога, зав'язували очі і поверталися до столу. Із зав'язаними очима брали, що попаде під руки: горнятко з водою - увесь рік будеш плакати; розжарена цеглина - пектися; хліб - будеш багатий...

 

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.