Останні новини
17 березня 2024
17 березня 2024

 

21 лютого 2024 р., на 87-му році життя помер відомий політик, дисидент, борець  за незалежність України Степан Ількович ХМАРА.

Він народився 12 жовтня 1937 року у селі Боб'ятин Сокальського району.

Після закінчення школи протягом чотирьох років працював водієм, після чого вступив на стоматологічний факультет Львівського медичного інституту, який закінчив у 1964 році. Працював за спеціальністю у смт. Гірник. Тривалий час проживав у Червонограді.

У 1972 році почав брати участь у випуску підпільного журналу «Український вісник» та займався поширенням самвидаву.

Вступаючи в політичну боротьбу з радянською системою С. Хмара писав: “Я каятись не буду, що вибрав шлях, колючіший від терну”. Це був своєрідний маніфест лицар­ської посвяти. Першим значним звершенням був випуск 7-8 числа нелегального часопису “Український вісник”. Перерваний через арешт В’ячеслава Чорновола.

У1975 р. правоохоронні органи здійснили першу спробу арешту Степана Хмари. Справа була закрита у зв'язку з відсутністю доказів злочину.

Проте, 1980 року Степана Хмару таки заарештовують і засуджують до семи років ув’язнення в таборах суворого режиму та п’яти років заслання за статтею “антирадянська пропаганда”. Покарання відбував у таборах для політв’язнів у Пермській області.

Про його антирадянську діяльність свідчать 40 томів трьох кримінальних справ. Покарання надто важке. Але і тут в’язень Хмара виступав проти порушень прав людини. За це відсидів 306 діб в карцері. Довгострокові цілковиті голодування, а також сухі голодування ставали для нього смертельною не­безпекою. Але ідеалізм, а ще одержимість і мужність да­вали Степану Хмарі сили нести прапор своєї Правди і Хрест своєї боротьби.

Степан Ількович був справжнім будівничим України. Він прийшов до парламенту з табірних “університетів”, маючи за плечима досвід політв’язня, правозахисника, народного трибуна. Один з найактивніших у Верховній Раді він розробив кілька десятків законопроектів, частина яких увійшла до головного закону держави - Конституції. Як член постійної Комісії з питань оборони і державної безпеки дбав про розбудову Збройних сил України, збереження Чорноморського флоту та ядерного статусу України.

Степана Хмару обирали депутатом Верховної Ради України першого, другого та четвертого скликань. Заснував Українську Консервативну Партію.

У листопаді 1990 р. Степан Хмара був знову заарештований і просидів в ув'язненні до квітня 1991 року. Він звинувачу­вався у нападі на представника міліції. Ця акція отримала назву «Справа Хмари».

Активний учасник Помаранчевої революції 2004 року.

Степан Хмара ревно служив Україні і все робив, щоб розбудити її національну свідомість і гордість. Така нев­сипуча діяльність народного депутата не всім подобалась. Проти нього було вчинено ряд провокацій. Після однієї з них Степан Хмара знову потрапив за грати.

Яскрава, сильна, складна і неповторна особистість відбилась в його іміджі. Партноменклатура і КГБ творили з нього образ “зека”, “уголовніка”, “екстреміста”. Це від них йшло гасло: “Хмару - на нари!” Інший образ Степана був у тих, хто прагнув свободи і незалежності України. Його називали страдником, мучеником, першим в’язнем перебудови, останнім романтиком, символом України і національним героєм. їхнім гаслом було: “Хмарі - волю!”, “Україні - волю!”

Пасіонарна і харизматична постать С. Хмари викликала у людей захоплення і повагу.

Про Хмару писали місцева, обласна, республіканська і світова преса. Та й він сам не цурався писати про наболіле. З-під його пера вийшли знакові статті, есе  “За справедливу Україну”, “Демократія - це диктат справедливих законів”, “Гірка правда за ширмою солодкої брехні”, “Національна безпека України”, “Хто і як руйнує Україну”, Про наших будівничих та їх любов до України”, “Рубікон”, “Україна в промінні Христового світла”, “Воля Божа мене вела” та ін. У цих працях весь запал його серця, його переживання за долю України. Він є автором книг “Етноцид українців в СРСР” та “Генеральний погром”.

Доля оповила Хмару всенародною любов’ю. Його хотіли бачити на велелюдних вічах, на посвятах могил Січових Стрільців, національних прапорів, пам’ятниках Свободи, масових перезахоронениях жертв сталінських репресій тощо.

Подвижницьку працю Степана Хмари достойно оцінив Президент України Віктор Ющенко. 19 серпня 2006 року йому присвоєне звання Герой України з врученням ордена Держави - за визначні особисті заслуги у боротьбі за відродження незалежності української державності, відданість ідеалам свободи і демократії.

Як народний депутат, він часто виступав на мітингах і вічах у Червонограді. Навіть після складення депутатських повноважень регулярно давав інтерв’ю, коментарі для місцевої радіостудії «Новий Двір» з усіх нагальних політичних та військових питань щодо безпеки України.

Степан Хмара - найкращий приклад достойного служіння національній ідеї!

 

 

 

(Без ідеології)

Перейменування назв міст і сіл України, які штучно набули  радянського комуністичного забарвленні, а, радше, повернути їм попередні назви стало нагальним питанням ще з часу проголошення Незалежності України. І це виправдано! Найважливіша проблема, коли на території «старих» поселень, міст, сіл, хуторів, присілок (в т.ч. і на Львівщині), які давно зникли з географічних  карт (щоправда такі зберігаються в архівах), постали зовсім нові населені пункти. Тут потрібні глибокі історичні дослідження і врахування сучасного фактору часу.

Питання щодо повернення Червонограду попередньої назви Кристинопіль є вразливим і дискусійним. Принаймні, такі дискусії тривали і триватимуть.

Назва Кристинопіль – історично польського походження. Його у 1692 році заснував граф Потоцький, який, на жаль, зневажливо ставився до українців. Назва Червоноград датується 1951 роком, коли територію приєднали до УРСР. Назва не зовсім «пахне» більшовицькою ідеологією. З огляду на синонімію слів можемо визначити, що червоний – це ще й красний, красивий, прекрасний, гарний… Є таке й в етимологічних дослідженнях. Навіть у 60-80-х роках минулого століття старші люди називали Червоноград Красноградом.

Вивчення радянських партійних архівних документів не дали змоги з’ясувати чому місту (тоді невеличкому містечку) надали саме таку назву. Про це були публікації у місцевій пресі. Очевидно, що якомусь чиновнику спало на думку слово «Червоноград». Інші компартійні чиновники пропозицію підтримали. От і нарекли так місто.

Чому Червоноград став українським?.. Цю територію й прилеглі регіони забрав радсоюз у Польщі , а натомість віддав інші. Забрав через поклади у надрах наших земель чорного вугілля. З ідеологічної точки зору компартійців назва не виправдана, бо й порода на шахтних териконах не червона, а сіра і бура.

А Червоноград таки справді гарне місто із 65-тисячним населенням!

Щоб уникнути непорозумінь, з’ясувати волевиявлення мешканців Червонограда, місцева влада через інтернет-мережі провела референдум. І що ж?!. Попри різні пропозиції щодо перейменування міста (навіть інколи зовсім дивакуваті, безглузді), щодо повернення старої назви Кристинопіль, переважна більшість учасників цього опитування надала перевагу Червонограду. Все залишилося без змін. А от що вирішить Верховна Рада України під гаслом декомунізації, то про це сказати важко. Вона може елементарно знехтувати волевиявленням мешканців Червонограда…

Якщо таке станеться, то не здивуюся.

***

Пригадую літературну зустріч з відомим українським письменником Юрієм Андруховичем, яка відбувалася у Червоноградській міський бібліотеці. Після «сповіді» письменника про себе, свою літературну творчість, настав час запитань і відповідей Майстра Слова. Читачка, провокуючи, запитала Андруховича (він з Івано-Франківська): «А чи не час повернути Івано-Франківську назву Станіслав, або Станіславів (остання – за часів Австро-Угорщини), а Червонограду – Кристинопіль?..». Той стримано відповів: «Щодо Червонограда-Кристинополя не скажу, бо достеменно не знаю історію міста. Щодо Івано-Франківська то скажу таке: а що у ньому залишилося від Станіслава?.. Кілька старих архітектурних споруд. Так, вони мають цінність. Інша справа, якщо створити на території міста історико-архітектурний заповідник «Станіслав».

Як тут не погодитися з Юрієм Андруховичем?..

А що залишилося від Кристинополя у Червонограді?..

Аж ніяк не применшую історичні цінності Палацу Потоцьких,  тим паче духовні -костела Святого Духа з монастирською прибудовою (тепер церква Святого Володимира Великого, ПЦУ), церкви Святого Юра, Кристинопільського монастиря отців-василіян, Клюсівського кладовища, де поховані УСС та бійці УГА… Цю відносно невеличку територію місцеві мешканці називають «Старим Містом». Тоді чому тут не створити історико-архітектурний заповідник «Кристинопіль»?..

**

Літо 2017 року. У Червоноградській міській бібліотеці для дітей відбувся літературний конкурс «Мій перший вірш», приурочений рідному місту. Ніхто з двох десятків юних авторів не назвав Червоноград Кристинополем. Так! Доволі часто звучало словосполучення «шахтарське місто». Дорослі, схаменіться! Може дітям краще знати, у якому місті вони хочуть жити.

В одному з дитячих віршів (видана збірка творів конкурсантів) знайдемо такий рядок : «Червенських городів тут слава!..» Справді, на наших теренах були Червенські городи, які існували ще за часів правління князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого.

Пишаймося рідним Червоноградом!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст, м. Червоноград

 

 

 

 

 

29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути, що за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 кілометрів на схід від Ніжина, відбувся бій українського юнацтва з російськими загарбниками, який ввійшов у нашу історію під назвою «Бій під Крутами».

Він мав важливе стратегічне значення, принаймні, на певному етапі, для Українського війська, яке боронило свою державу.

На жаль, одночасно з ним у Києві розпочалося третє більшовицьке повстання, яке змусило у вирішальний момент українців розвернути підкріплення, скероване на цей напрямок (Крути), щоб придушити заколот у Києві.

Українське військове командування очікувало основний наступ більшовиків не з напрямку Бахмачу, а з полтавського напрямку, тому саме туди скерувало свіжі та найбільш підготовлені і боєздатні підрозділи чисельністю 500 вояків, а натомість до станції Крути відправило 300 виснажених юнаків Першої Української військової школи.

Цей бій між 4-тисячним підрозділом російської червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва» (вони загалом налічували 500-600 вояків), тривав 5 годин. Як бачимо, сили були далеко неспіввідносні. Але стійкість і хоробрість українських оборонців неабияк дивувала російського загарбника.

Попри великі втрати, бій під Крутами був успішним для оборонців Української державності! Адже наказ командування виконано! Стрімкий наступ ворога зупинили у здійснили організований (наскільки це стало можливим) відступ решти сил, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресору мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані мости та залізничні колії, і лише після цього зміг продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми. Йти йому доводилося по розмоклій дорозі.

Цґ затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який на деякий час врятував молоду Українську державність. А сама жертовність юних українців стала для прийдешніх поколінь прикладом героїзму і звитяги.

Сучасників цих подій особливо вразило поховання 27 юнаків, які після бою потрапили в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні у Києві на Аскольдовій Могилі Михайло Грушевський, Голова Української Центральної Ради назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш «Пам’яті тридцяти».

2006 року на місці бою під Крутами встановлено пам’ятник юним українцям!

…Чи не нагадує ця історія нашу сучасність?..

Підготував Тарас ЛЕХМАН

 

 

27 жовтня (9 листопада) вшановують святих достойників Церкви Нестора (священомученика, який загинув за Христову віру у ІІІ столітті), Капітоліну, Єритиїду, Андрія, Марка, Емілію.

В українському церковному календарі  це ще й день світлої пам’яті Нестора Літописця (1059-1114 роки життя), ченця Києво-Печерського монастиря, ревного послідовника творців слов’янської  писемності Кирила і Мефодія, популяризатора їхніх надбань на українських землях, автора «Повісті временних літ», написання якої завершив у 1113 році, тобто, перед своєю кончиною. Канонізований як помісний святий Київської Церкви. (Московія тут недотична!).

У нашому українському історичному календарі 9 листопада(тепер – 27 жовтня) – День української писемності та мови. Його святкування встановлене Указом Президента у 1997 році. А вперше його відзначили ще у… 1917 році!

Позначився Несторів день і на народному календарі українців. Отож, кілька прогностичних прикмет та багатовікових фенологічних спостережень (тут 13-денний календарний перехід важко змінити):

-З Нестором випала перша снігова крупа – це ще не зима.

-На Нестора погода не встоїть… (Може бути мінливою).

-На Нестора погода мінлива – зима може бути шкідлива.

-Нестор хмуриться і журиться – буде снігопад.

-З Нестором встановилася сніжна зима – для хліба не біда.

-Лихо хліборобу, коли Нестор з морозом, але без снігу.

-На водоймах ненадійна рання крига, бо ще буде відлига.

-Перший сніг розтане, а перша крига скресне.

-Схід сонця у тумані – до вечора морозу не буде.

Тарас ЛЕХМАН

 

 

1 (14) жовтня – велике церковне свято Покрови Пресвятої Богородиці. Водночас українці ще й святкують День захисників і захисниць України, День українського козацтва, День створення УПА. Відзначають Покрову і як народне свято…

День захисників і захисниць України – державне свято, яке започатковане 14 жовтня 2014 року президентським Указом під назвою «День захисника України». 14 липня 2021 року Верховна Рада перейменувала його на День захисників і захисниць України. Нагальна потреба у такому державному святі особливо гостро постала після російської окупації Криму та початку воєнних дій на території Донецької та Луганської областей. А нова хвиля вторгнення (24 лютого 2022 р.) тільки актуалізувала цю проблему. Неймовірні зразки мужності та відваги, виявлені нашими бійцями на передовій, віддані життя за Україну, рідну землю потребували і потребують гідного вшанування з боку суспільства й держави.

Починаючи з 1999 року на свято Покрови ми ще відзначаємо і День українського козацтва. З давніх давен Богородиця була покровителькою українських козаків й усіх українських збройних формувань. Саме тільки на свято Покрови відбувалася Велика козацька рада, на якій обирали гетьмана і визначали подальші стратегію і тактику дій. Образ козака, як українського лицаря і захисника рідної землі близький кожному серцю.

Козаки мали на Січі церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці, її ікону. Ідучи в похід, відправляли молебні до своєї Покровительки. А повернувшись щасливо з походу, складали їй подяку.

Уже у XX столітті козацькі традиції боротьби за незалежність України, волю українського народу від чужоземного панування наслідували вояки Армії Української Народної Республіки та Української Повстанської Армії. І знову не випадково днем створення УПА у 1942 році було обрано свято Покрови.

Героїчне минуле України поєдналося з героїчним теперішнім. А гасло «Слава Україні! Героям Слава!» стало офіційним вітанням українського війська.

Саме свято Покрови Пресвятої Богородиці було введено у церковний календар тільки у Х столітті. В його основі – подія, яка сталася у Влахерні (передмісті Константинополя). На ту пору місто й прилеглі території були оточені ворогами. Під склепінням храму на всенічній службі враз з’явилася Пресвята Богородиця з ангелами, пророками та апостолами. Вона накрила вірян своїм дивовижної краси омофором. Це видіння стало предвісником  перемоги. Невдовзі ворог відступив і місто було врятовано від знищення.

З тих пір Покрова асоціюється з заступництвом і захистом від ворога як видимого так і не видимого.

Крім того, свято Покрови було надзвичайно шанованим серед українців ще й тому, що з цього дня дозволялося справляти весілля. А селянам до Покрови потрібно впоратися зі всіма польовими роботами…

Підготував Тарас ЛЕХМАН

 

Сторінка 1 із 13

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.