Останні новини
20 лютого 2024
18 лютого 2024

 

(Без ідеології)

Перейменування назв міст і сіл України, які штучно набули  радянського комуністичного забарвленні, а, радше, повернути їм попередні назви стало нагальним питанням ще з часу проголошення Незалежності України. І це виправдано! Найважливіша проблема, коли на території «старих» поселень, міст, сіл, хуторів, присілок (в т.ч. і на Львівщині), які давно зникли з географічних  карт (щоправда такі зберігаються в архівах), постали зовсім нові населені пункти. Тут потрібні глибокі історичні дослідження і врахування сучасного фактору часу.

Питання щодо повернення Червонограду попередньої назви Кристинопіль є вразливим і дискусійним. Принаймні, такі дискусії тривали і триватимуть.

Назва Кристинопіль – історично польського походження. Його у 1692 році заснував граф Потоцький, який, на жаль, зневажливо ставився до українців. Назва Червоноград датується 1951 роком, коли територію приєднали до УРСР. Назва не зовсім «пахне» більшовицькою ідеологією. З огляду на синонімію слів можемо визначити, що червоний – це ще й красний, красивий, прекрасний, гарний… Є таке й в етимологічних дослідженнях. Навіть у 60-80-х роках минулого століття старші люди називали Червоноград Красноградом.

Вивчення радянських партійних архівних документів не дали змоги з’ясувати чому місту (тоді невеличкому містечку) надали саме таку назву. Про це були публікації у місцевій пресі. Очевидно, що якомусь чиновнику спало на думку слово «Червоноград». Інші компартійні чиновники пропозицію підтримали. От і нарекли так місто.

Чому Червоноград став українським?.. Цю територію й прилеглі регіони забрав радсоюз у Польщі , а натомість віддав інші. Забрав через поклади у надрах наших земель чорного вугілля. З ідеологічної точки зору компартійців назва не виправдана, бо й порода на шахтних териконах не червона, а сіра і бура.

А Червоноград таки справді гарне місто із 65-тисячним населенням!

Щоб уникнути непорозумінь, з’ясувати волевиявлення мешканців Червонограда, місцева влада через інтернет-мережі провела референдум. І що ж?!. Попри різні пропозиції щодо перейменування міста (навіть інколи зовсім дивакуваті, безглузді), щодо повернення старої назви Кристинопіль, переважна більшість учасників цього опитування надала перевагу Червонограду. Все залишилося без змін. А от що вирішить Верховна Рада України під гаслом декомунізації, то про це сказати важко. Вона може елементарно знехтувати волевиявленням мешканців Червонограда…

Якщо таке станеться, то не здивуюся.

***

Пригадую літературну зустріч з відомим українським письменником Юрієм Андруховичем, яка відбувалася у Червоноградській міський бібліотеці. Після «сповіді» письменника про себе, свою літературну творчість, настав час запитань і відповідей Майстра Слова. Читачка, провокуючи, запитала Андруховича (він з Івано-Франківська): «А чи не час повернути Івано-Франківську назву Станіслав, або Станіславів (остання – за часів Австро-Угорщини), а Червонограду – Кристинопіль?..». Той стримано відповів: «Щодо Червонограда-Кристинополя не скажу, бо достеменно не знаю історію міста. Щодо Івано-Франківська то скажу таке: а що у ньому залишилося від Станіслава?.. Кілька старих архітектурних споруд. Так, вони мають цінність. Інша справа, якщо створити на території міста історико-архітектурний заповідник «Станіслав».

Як тут не погодитися з Юрієм Андруховичем?..

А що залишилося від Кристинополя у Червонограді?..

Аж ніяк не применшую історичні цінності Палацу Потоцьких,  тим паче духовні -костела Святого Духа з монастирською прибудовою (тепер церква Святого Володимира Великого, ПЦУ), церкви Святого Юра, Кристинопільського монастиря отців-василіян, Клюсівського кладовища, де поховані УСС та бійці УГА… Цю відносно невеличку територію місцеві мешканці називають «Старим Містом». Тоді чому тут не створити історико-архітектурний заповідник «Кристинопіль»?..

**

Літо 2017 року. У Червоноградській міській бібліотеці для дітей відбувся літературний конкурс «Мій перший вірш», приурочений рідному місту. Ніхто з двох десятків юних авторів не назвав Червоноград Кристинополем. Так! Доволі часто звучало словосполучення «шахтарське місто». Дорослі, схаменіться! Може дітям краще знати, у якому місті вони хочуть жити.

В одному з дитячих віршів (видана збірка творів конкурсантів) знайдемо такий рядок : «Червенських городів тут слава!..» Справді, на наших теренах були Червенські городи, які існували ще за часів правління князів Володимира Великого і Ярослава Мудрого.

Пишаймося рідним Червоноградом!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст, м. Червоноград

 

 

 

 

 

29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути, що за 130 кілометрів на північний схід від Києва, 18 кілометрів на схід від Ніжина, відбувся бій українського юнацтва з російськими загарбниками, який ввійшов у нашу історію під назвою «Бій під Крутами».

Він мав важливе стратегічне значення, принаймні, на певному етапі, для Українського війська, яке боронило свою державу.

На жаль, одночасно з ним у Києві розпочалося третє більшовицьке повстання, яке змусило у вирішальний момент українців розвернути підкріплення, скероване на цей напрямок (Крути), щоб придушити заколот у Києві.

Українське військове командування очікувало основний наступ більшовиків не з напрямку Бахмачу, а з полтавського напрямку, тому саме туди скерувало свіжі та найбільш підготовлені і боєздатні підрозділи чисельністю 500 вояків, а натомість до станції Крути відправило 300 виснажених юнаків Першої Української військової школи.

Цей бій між 4-тисячним підрозділом російської червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва» (вони загалом налічували 500-600 вояків), тривав 5 годин. Як бачимо, сили були далеко неспіввідносні. Але стійкість і хоробрість українських оборонців неабияк дивувала російського загарбника.

Попри великі втрати, бій під Крутами був успішним для оборонців Української державності! Адже наказ командування виконано! Стрімкий наступ ворога зупинили у здійснили організований (наскільки це стало можливим) відступ решти сил, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресору мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані мости та залізничні колії, і лише після цього зміг продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми. Йти йому доводилося по розмоклій дорозі.

Цґ затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Берестейський мирний договір, який на деякий час врятував молоду Українську державність. А сама жертовність юних українців стала для прийдешніх поколінь прикладом героїзму і звитяги.

Сучасників цих подій особливо вразило поховання 27 юнаків, які після бою потрапили в полон до більшовиків і були ними страчені. На похороні у Києві на Аскольдовій Могилі Михайло Грушевський, Голова Української Центральної Ради назвав юнаків, які загинули в нерівній боротьбі, героями, а поет Павло Тичина присвятив героїчному вчинку вірш «Пам’яті тридцяти».

2006 року на місці бою під Крутами встановлено пам’ятник юним українцям!

…Чи не нагадує ця історія нашу сучасність?..

Підготував Тарас ЛЕХМАН

 

 

27 жовтня (9 листопада) вшановують святих достойників Церкви Нестора (священомученика, який загинув за Христову віру у ІІІ столітті), Капітоліну, Єритиїду, Андрія, Марка, Емілію.

В українському церковному календарі  це ще й день світлої пам’яті Нестора Літописця (1059-1114 роки життя), ченця Києво-Печерського монастиря, ревного послідовника творців слов’янської  писемності Кирила і Мефодія, популяризатора їхніх надбань на українських землях, автора «Повісті временних літ», написання якої завершив у 1113 році, тобто, перед своєю кончиною. Канонізований як помісний святий Київської Церкви. (Московія тут недотична!).

У нашому українському історичному календарі 9 листопада(тепер – 27 жовтня) – День української писемності та мови. Його святкування встановлене Указом Президента у 1997 році. А вперше його відзначили ще у… 1917 році!

Позначився Несторів день і на народному календарі українців. Отож, кілька прогностичних прикмет та багатовікових фенологічних спостережень (тут 13-денний календарний перехід важко змінити):

-З Нестором випала перша снігова крупа – це ще не зима.

-На Нестора погода не встоїть… (Може бути мінливою).

-На Нестора погода мінлива – зима може бути шкідлива.

-Нестор хмуриться і журиться – буде снігопад.

-З Нестором встановилася сніжна зима – для хліба не біда.

-Лихо хліборобу, коли Нестор з морозом, але без снігу.

-На водоймах ненадійна рання крига, бо ще буде відлига.

-Перший сніг розтане, а перша крига скресне.

-Схід сонця у тумані – до вечора морозу не буде.

Тарас ЛЕХМАН

 

 

1 (14) жовтня – велике церковне свято Покрови Пресвятої Богородиці. Водночас українці ще й святкують День захисників і захисниць України, День українського козацтва, День створення УПА. Відзначають Покрову і як народне свято…

День захисників і захисниць України – державне свято, яке започатковане 14 жовтня 2014 року президентським Указом під назвою «День захисника України». 14 липня 2021 року Верховна Рада перейменувала його на День захисників і захисниць України. Нагальна потреба у такому державному святі особливо гостро постала після російської окупації Криму та початку воєнних дій на території Донецької та Луганської областей. А нова хвиля вторгнення (24 лютого 2022 р.) тільки актуалізувала цю проблему. Неймовірні зразки мужності та відваги, виявлені нашими бійцями на передовій, віддані життя за Україну, рідну землю потребували і потребують гідного вшанування з боку суспільства й держави.

Починаючи з 1999 року на свято Покрови ми ще відзначаємо і День українського козацтва. З давніх давен Богородиця була покровителькою українських козаків й усіх українських збройних формувань. Саме тільки на свято Покрови відбувалася Велика козацька рада, на якій обирали гетьмана і визначали подальші стратегію і тактику дій. Образ козака, як українського лицаря і захисника рідної землі близький кожному серцю.

Козаки мали на Січі церкву на честь Покрови Пресвятої Богородиці, її ікону. Ідучи в похід, відправляли молебні до своєї Покровительки. А повернувшись щасливо з походу, складали їй подяку.

Уже у XX столітті козацькі традиції боротьби за незалежність України, волю українського народу від чужоземного панування наслідували вояки Армії Української Народної Республіки та Української Повстанської Армії. І знову не випадково днем створення УПА у 1942 році було обрано свято Покрови.

Героїчне минуле України поєдналося з героїчним теперішнім. А гасло «Слава Україні! Героям Слава!» стало офіційним вітанням українського війська.

Саме свято Покрови Пресвятої Богородиці було введено у церковний календар тільки у Х столітті. В його основі – подія, яка сталася у Влахерні (передмісті Константинополя). На ту пору місто й прилеглі території були оточені ворогами. Під склепінням храму на всенічній службі враз з’явилася Пресвята Богородиця з ангелами, пророками та апостолами. Вона накрила вірян своїм дивовижної краси омофором. Це видіння стало предвісником  перемоги. Невдовзі ворог відступив і місто було врятовано від знищення.

З тих пір Покрова асоціюється з заступництвом і захистом від ворога як видимого так і не видимого.

Крім того, свято Покрови було надзвичайно шанованим серед українців ще й тому, що з цього дня дозволялося справляти весілля. А селянам до Покрови потрібно впоратися зі всіма польовими роботами…

Підготував Тарас ЛЕХМАН

 

 

9 серпня – Міжнародний день корінних народів світу.

(Декілька спостережень і порівнянь)

***

Резолюція Генеральної асамблеї ООН від 23 грудня 1994 року проголосила Міжнародне десятиріччя корінних народів світу, а день першого засідання Робочої групи, 9 серпня наступного року, оголошувався Міжнародним днем корінних народів світу.

Генеральний секретар ООН у своєму посланні 2005 року закликав до солідарності з корінними народами та забезпечення умов їхнього розвитку.

9 серпня 2021 року Україна разом зі всією світовою спільнотою вперше відзначила цю дату.

***

Довідка. Корінний народ – це не те саме, що національна меншина. Щоб бути корінним народом, етнічна маса має сформуватися, бути носієм самобутньої мови та культури, але… не мати власної держави.

***

Волею долі Україна – багатонаціональна держава, Безперечно, українська нація є домінуючою щодо кількості населення у порівнянні з іншими націями та народами, але не «панівною» у найгіршому розумінні цього слова, зокрема, щодо зневаги прав та свобод інших націй і народів.

Україна – не російська імперія! Ми ніколи не прагнули захопити чужі землі й підпорядкувати собі інші народи, знівелювати їх, перетворити на посіпак, манкрутів. Ми лише боронили своє і свою волю.

Свідомі українці визнають і вітають те, що живуть пліч-о-пліч з корінними народами нашої держави кримськими татарами, гагаузами.., з представниками національних меншин поляками, угорцями, молдаванами, вірменами, греками… Спілкуємось і взаємозбагачуємось.

Свого часу на Буковині окремі районні газети виходили дубльовано – українською і російською мовами; на Закарпатті – українською та угорською. «Кримська світлиця» (тепер вона виходить як Інтернет-видання) часто друкувала художні твори кримських татар, російських авторів мовами оригіналу. Кому вона заважала у Криму?.. Звісно, росії.

***

Парадоксально! Імперська пропаганда СРСР культивувала «каламбур» про те, що українці – це нацменшина союзу. Росіяни, звісно, панівна нація. Та чи не українці розбудовували московію?!. Тепер російська пропаганда гласить, що української нації взагалі не існує, це незрозуміла гілка-відгалуження від російського народу… Коли була українська нація, то російського народу ще не існувало.

***

З енциклопедичних джерел. Кримські татари – корінний народ в Україні, який станом на 1989 рік (перепис населення) налічував 47 тисяч чоловік. Назва пов’язана з монголо-татарськими військами, які перший раз під проводом Субутуя і Джебе нападали на Київську Русь у 1223 році. Через різні історичні події та обставини для частини з них Крим став батьківщиною. 1449 року на півострові і в пониззях Дніпра постав Кримський каганат – держава, яка проіснувала 300 років.

Будучи нерідко інструментом у руках сусідніх імперських держав (Туреччини, московії, Речі Посполитої), Кримських каганат часто завдавав дошкульних ударів по українських землях. Зрештою, взаємини Криму й України протягом історії не були однозначними. Геополітичне становище цих держав зв’язувало їх політичними та економічними інтересами. Не забуваймо, що кримські татари не раз ставали союзниками українського козацтва.

Під час російсько-турецької війни 1768-1774 років росія підписала з Кримським ханством «союз вічної дружби», а Туреччина мирний договір. Вони визнали його незалежність. Однак ця незалежність невдовзі скінчилася приєднанням Кримського ханства до російської імперії.

Після лютневої революції 1917 року у росії кримські татари почали боротьбу за культурну, а згодом територіальну автономію, врешті – самостійність. «Татаризація» Криму частково відбувалася протягом 1920-1930 років.

1944 рік. Крим звільнено від фашистських загарбників. Радянська влада несправедливо звинуватила кримських татар у співпраці з німцями. Того ж року відбулася їх масова депортація до Сибіру, в Казахстан й Узбекистан. Уже в дорозі вони гинули тисячами, помирали на чужині.

1954 рік. Кримську автономію було ліквідовано, перетворено на область і приєднано до УРСР.

На початку 1990 років, на зорі незалежності України, коли відновили автономію, почалося масове повернення кримських татар на батьківщину.

Ще у 60-ті роки минулого століття за права цього народу активно виступали українські дисиденти П.Григоренко, С.Караванський, В.Чорновіл.

***

Справді, у Незалежній Україні кримські татари відчули ковток свободи. Молода Українська держава всіляко сприяла їх поверненню, політичному та культурному розвою. І тоді не тільки Крим, а вся Україна стала для них Батьківщиною.

***

Події, пов’язані з анексією росією Криму, спричинили хвилю нових репресій проти кримських татар, українців, що проживають на півострові. І не тільки них.

***

2014 рік. Щоб там не говорила міжнародна спільнота, але війна росії проти суверенної України вже тоді розпочалася. Разом з українцями одними з перших взяли до рук зброю кримські татари і стали на захист України, а в її складі і своєї АР Крим, на існування якої вони мають право!

***

Свого часу на Євробаченні Україну представляла кримська татарка Джамалла і блискуче перемогла. Вона, насамперед, представляла всю Україну, її народ – багатонаціональну спільноту, а не лише кримських татар. У багатьох наших народів спільна доля, яку прагнули вершити московіти.

Чи дозволила б росія, щоб на Євробаченні її представляв бурят, чуваш, чеченець, аварець?.. Риторичне запитання.

***

Хоча в росії існують національні автономії, округи, але більшість її малих народів уже перестали бути самодостатніми, аби створити власну державу. Виняток, хіба що, Татарстан, Чечня, Дагестан…

***

У росії 136 мов корінних народів на межі зникнення… У Чувашії, наприклад, рідною мовою спілкуються лише 20 відсотків корінних чувашів.

Збагніть! Адже йдеться насамперед про людей – носіїв цих мов. Вони (люди) або фізично вимирають, або асимілюються з росіянами (радше – підлаштовуються під них), але росіянами так і ніколи не стануть.

Це – знищення культури, багатовікових традицій, самобутності нації, народу, їхнього менталітету, релігійних та ідейних переконань, які не завжди співвідносні з великошовіністичними прагненнями російської «панівної» нації.

***

Тим часом в Україні, навіть попри війну, створюють усі можливі умови для збереження і розвитку мов, народних традицій, духовних і культурних надбань для усіх національних менших та корінних народів, зокрема, через культурні товариства, дипломатичні структури, недільні школи, літні дитячо-юнацькі табори тощо.

***

Росія всіляко намагається вплинути в Україні на внутрішню міжнаціональну політику вигадками про утиски нацменшин та корінних народів, вербує агентів, навіть з числа священнослужителів московського патріархату, залучає до цього інші держави (зараз «першу скрипку» грає Угорщина). Та Україна чітко дотримується норм власного законодавства, яке не порушує норм міжнародного права. Державна безпека – понад усе!

Тарас ЛЕХМАН

 

 

 

 

Сторінка 1 із 13

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.