Кажуть, що у першій половині грудня ведмідь, який спить у барлозі, вже бачить другий сон. Звісно, це – уява. Але у народному календарі українців інколи навіть згадується конкретна дата – 10 грудня, день Феодота (Федота). Старші люди напоумлювали молодь, що на Федота до лісу краще не ходити і не тривожити сон лісового господаря. Тоді безпечніше буде…

Певні дії, перестороги часто відображаються у народних прислів’ях та приказках. В українців побутує і такий вислів: «Не йди, Федю, на ведмедя!». Тут Федір постає, як збірний образ, а не конкретна особа. Ним може стати будь-хто. Щодо ведмедя, то всім відомо, що цей звір небезпечний. Навіть, якщо він ситий, все ж не хоче бачити на своїй території чужинця, непроханого гостя, якого сприймає за ворога. Зустріч з ним може закінчитися для людини кепсько.

Хоча трапляються й кумедні та неймовірні історії. Наприклад, в Євгена Гуцала є невигадане дитяче оповідання про те, як дівчинка безтурботно гралася з ведмежатком (випадково зустрілися на гірській стежині Карпат), а мама-ведмедиця спокійно спостерігала з-за кущів за цими іграми, наче раділа, що її маля знайшло собі друга. Дорослі спочатку не хотіли повірити розповідям дівчинки, яка щасливо поверталася додому (а таких зустрічей з ведмежатком відбулося кілька), та таки довелося визнати правду…

По-своєму сенс цієї приказки розтлумачив мій знайомий із Закарпаття. Ведмеді зимової пори сплять. Але ідеться, насамперед, про тих клишоногих, які не заснули на зиму. Причини різні – не набрали вдосталь жиру, не знайшли місця для лігва (барлогу), хворі… Голодні взимку, тим паче, коли важко полювати через глибокі сніги, вони стають особливо небезпечними, агресивними. Наближаються до людських поселень, підстерігають домашніх тварин (зокрема овець), хапають собак. Випадкові перехожі також їм «до смаку».

Жертвами «зимових ведмедів» ставали лісоруби; селяни, які залишили стоги сіна на гірських луках, чекаючи санної дороги, щоб привезти їх до оборогів; мисливці, які вийшли полювати на малу здобич, скажімо. Зайців, а «ведмежих» набоїв не взяли. Йшли безпечно, бо були впевнені, що ведмідь взимку спить, і слідів звіра перед тим не бачили.

У Карпатах, щоб вберегтися від ведмедя, не раз зверталися до мольфарів… Все ж, якщо не мали мисливської зброї, то, йдучи до лісу, для більшої певності брали зі собою квачі-смолоскипи (вогонь має налякати хижака),загострені  рогачі,  довгі ножі.

В українському фольклорі (казках) ведмідь часто постає добродушним, врівноваженим, розважливим, самовпевненим у собі (бо силу має), справедливим. Ласим до меду (останнє – так і є). Але у лісі краще з ним не зустрічатися.

У народі кажуть:

-Буває, що і ведмідь літає.

-Ведмідь ще в лісі, а його шкуру вже продано на базарі.

-Не діли шкуру невбитого ведмедя.

-Два ведмеді в одній барлозі не вживаються.

-Ведмедя не налигаєш…

Тарас ЛЕХМАН

Зазвичай, відразу після дня Миколая Чудотворця українці активно готувалися до Різдвяних свят. Жінки білили хати із середини, прали рушники, скатертини, чистили на снігу килими… Господарі запасалися дровами. Знаходилася робота і для дітей, скажімо, якнайбільше заготовити для худоби сіна, соломи (принести оберемки зі стіжків до хліва, щоб у свята зайвий раз не клопотатися). Чимало турбот випадало у кожного. Але всі сповнювалися радістю в очікуванні Різдва Христового, Зимових святок. Тому ці праця ставала урочистою.

А ще посилено годували свиней, щоб на святковому столі було багато смачної свіжини – і для себе, і для гостей.

Побутувало й таке: ближче до Різдвяних свят у містах і містечках організовували різдвяні (чи, радше, передріздвяні) ярмарки. Тут можна було придбати новий одяг, взуття. Зять купував для тещі хустку, а невістка – свекрусі. (Ідеться про молоду пару, яка щойно побралася). На різдвяних ярмарках продавали дідухи, ялинкові прикраси, різдвяні віночки, глечики для освячення йорданської води. Дітям купували виготовлені з дерева або глини іграшки у вигляді звірят і пташок, свистунці, солодкі смаколики…

Та не тільки цим обмежувалася підготовка до Різдва. Важливим християнським обов’язком було піти у часі Різдвяного посту піти до церкви на сповідь, за скоєне лихо, заподіяне зло (бодай словом) попросити прощення один в одного.

Сімейною реліквією ставала придбана й освячена у храмі нова ікона.

Різдвяні свята є родинними, де кожен член сім’ї (від найстаршого до наймолодшого, тобто, дитини) відіграє свою роль. Так само і підготовка до них. Усе це привносить в сім’ю радість, душевний спокій, мир, злагоду, взаємоповагу. Це також важливо й з огляду на народну родинну педагогіку, виховання дітей у дусі християнської моралі.

Тарас ЛЕХМАН

І не так уже й важливо, коли прийде до дітей Святий Отець Миколай – чи то у ніч на 6 грудня, за оновленим церковним календарем, чи то у ніч на 19 грудня, за старим календарем… Діти завжди йому раді, тішаться подарунками, які їм приніс Чудотворець.

Звісно, це зробили батьки, дідусі та бабусі від імені Святого. Але про таку добру традицію дізнаємося із життєпису Отця Миколая, єпископа Мір Ликійських. Він багато і ревно опікувався дітьми-сиротами, убогими, нужденними, хворими,  не скупився жертвувати для них свої статки. Робив це потайки. Щоб ніхто не здогадався, від кого ці щедрі дари. Тому у день його іменин чекають на подарунок не тільки діти, а й дорослі.

У свято Миколая годиться привітати іменинників – Микол, сказати їм добре слово. Та, насамперед, потрібно піти до церкви на Богослужіння, помолитися до Святого. Щира молитва до Миколая Чудотворця, особливо перед його чудотворною іконою (таких в Україні чимало), сприяє зціленню від різних недуг, навіть важки, здавалося б, невиліковних.

Святий Отець Миколай допомагає людям врятуватися на морі, під час повені чи інших стихійних лих, пожежі, аварії…

Народні прикмети:

-Якщо Миколай щедрий на сніг і мороз, тоді і хліб вродить.

-У день Миколая на садових деревах багато лапатого снігу – весною буде рясний цвіт, а влітку та восени – плоди.

-Святий Миколай на санях ніколи не скупий.

-Зоряна ніч з морозом на Миколая – на різдвяні морози; а ще багато снігу – буде хліба повні вози.

-Сніг ліг на морозну голу землю – хліб буде добре рости; на сиру та ще й швидко розтанув – погано вродить.

У багатьох українських родинах (принаймні, в Галичині) було заведено: починаючи з дня Миколая, увечері спільно збиратися за столом і колядувати. Це ставало своєрідною «репетицією» до Різдвяних свят. Тим часом молодь колядувала на вечорницях. Кажуть, що й сам Миколай Чудотворець любить слухати колядки і колядувати…

Тарас ЛЕХМАН

-У грудні зима чи не зима, та доброї погоди нема.

-Грудень – первісток зими.

-Що у грудні погода покаже – так зима і заляже.

-У грудні зима починається, рік завершується.

-Грудень – двері у зимові (різдвяні) святки.

-Злий грудень, коли сніг і студень (мороз).

-Грудень з морозом – червень з теплом.

-Грудень затули дверима, а він тобі вікном залізе.

-Грудень землю грудить, а не вистудить.

-Поки листя з вишневих дерев не опало – скільки б снігу не випало, а зима не прийде.

-Сніг, завірюха. Бо вже зима біля вуха.

-Сніг випадає в негоду без вітру – негода втримається.

-Сніг в’ється аж до даху – жито буде високе.

-У грудні мороз кріпчить, а лід тріщить.

-Зірки взимку яскраві, іскряться – до холоду.

-Зірки нечасті – до негоди й віхоли.

-Зимою сухо і холодно – влітку сухо і жарко.

-Ворони вмостилися на нижніх гілках дерев – на негоду і вітер.

-Ворони великим зграями кружляють високо і раптово падають додолу – буде сніг з вітром.

-Галки зібралися зграями – тепла накричать.

-Вівці швидко сходяться до кошари – буде мороз.

-Під час морозу вода в річці враз виступає на лід – незабаром буде дощ або потепління.

-Перед потеплінням вода у криницях піднімається.

-Зима сильніша – весна швидше.

-Заєць дуже розжирів – на холодну зиму.

-Захід сонця в морозну погоду чистий – морози будуть тривати.

Зібрав Тарас ЛЕХМАН