-Як у квітні сонечко гріє, то людина й пташина радіють.

-Юна весна працює на підстаркувату осінь.

-Зозуля закувала вперше вранці у хмарну погоду – на врожай; закувала вперше ясного вечора – на неврожай.

-Зозуля закує на голе дерево – врожаю не буде.

-Дуб розвивається – можуть прийти похолодання.

-На вечірньому небі хмари стрічками – до погіршення погоди.

-Весною не посилайся на втому.

-Як тільки починають квітнути дерева – приходить «біла весна».

-Весняні грози короткі, але дошкульні.

-У квітні весна розвивається.

-Квітень – юність року.

-Ліс шумить, гай гуде – певне дощик буде...

-На луках рясно зацвіла калюжниця і її багато – на вологе літо.

-Жаби кумкають – похолодань не буде.

-Гуска ховає дзьоба під крило – дохолоду.

-Ранкова паморозь швидко тане, перетворюється на росу – до погожого дня.

-Білі хмари – на посилення вітру.

-Півень виспівує – на дощ.

-Веселка черпає воду відром, щоб вберегти землю від потопу.

-Веселка у західній частині горизонту – ознака наближення грози.

Зібрав Тарас ЛЕХМАН

Великдень, Воскресіння Христове (цього року припадає на 12 квітня) – найвеличніше свято церковного календаря. Адже всі ми отримали надію на спасіння і життя вічне. Не меншого значення воно набуло і в народному календарі українців. Христинські традиції і обряди почасти переплелися з дохристиянськими, язичницькими.

Розрочинається свякування у церкві з обходом навколо храму і похованням плащаниці. Після чого священик тричі виголошує: «Христос Воскрес!», а парафіяни у відповідь: «Воістину Воскрес!».

Наажливіший етап святкувань – урочиста Літургія, після якої відбувається освячення великодніх страв.

Великодній кошик з паскою, крашанками, ковбасою, шинкою, салом, маслом, сиром, хроном... – дяка за те, що люди строго дотримувалися Великого посту. Тепер можуть ситно похарчуватися. Паска (хліб) – це радість, насолода, основа для життя. Важко без хліба...

Кладуть у великодній кошик і спечений солодкий хлібчик у вигляді баранця (ягнятка) – символ смиренності, любові до Іскса, визнання того, що Він є нашим Пастирем, пам’ятає і піклується про кожне ягнятко, особливо про те (людину), яке заблукало. Такі смаколики готували дітям. Адже Ісус Христос для них найщиріший Приятель. На образочках, книжкових малюнках-ілюстраціях Ісус Христос посміхається тільки до дітей.

Великодній кошик (він мав би бути круглої форми), наповнений «добром» , символізує єдність роду, дост аток.

Ще одна важлива деталь – відвідування кладовищ з молебнями, молитвами над могилами померлих. З ними також вітаються словами: «Христос Воскрес!». Згадування про спочилих предкі – лобра традиція, що сягає сивої давнини, вона глибоко вкорінилася у свідомості укранців.

Мало хто знає про великолній вогонь. Багаття запалювали неподалік церкви у ніч перед Великоднем. Воно згасало з початком відправи у храмі. Це нагадування про те, що озброєна сторожа біля Гробу Господнього стояла ще й зі смолоскипами, але так і не побачила, як Христос Воскрес.

Неодмінні атрибути Великодня – писанка, крашанка, яйце. З часів трипільської культури, яку успадкували українці, яйце символізувало будову Всесвіту, зародок, з якого почалося життя.

За апокрифічною легендою, Марія  Магдалина принесла імператору Тиберію червоні крашанки, начебто пофарбовані «кровію» Спасителя, щоби повідомити правителю: «Христос Воскрес!».

Добра українська традиція – не ходити в гості без дарунка. Тому на Великдень даруємо один одному писанки та крашанки, навіть кладемо їх на могили  померлих, сповіщаючи про Воскресіння Христове.

Великодні свята голі уявити без веснянок, гаївок, хороводів. Це не тільки вітання Воскреслому Ісусові, а й весні. Весною воскресає вся природа, тягнеться, пнеться до сонця (Ісус Христос і є наше сонце) кожна травинка, кожна билинка.

Церковні дзвони не замовкають протягом усіх Великодніх свят, щоб лихий знав: допоки вони дзвонять і люди пишуть писанки, йому не опанувати світом!

Тарас ЛЕХМАН

Останній четвер перед Великоднем – Страсний, Чистий. Цього року він припадає на 9 квітня.

У церквах відправляють останню у часі Великого посту Хресну дорогу. Після кожної стації священик «облачається» (перевдягається) в інший священичий одяг. Протягом усього Богослужіння парафіяни тримають у руках запалені свічки чи лампадки. Опісля з «живим вогнем» ідуть додому й обходять все помешкання. Свічку не гасять, допоки вона не догорить до невеличкого недопалка. Найчастіше ставлять її біля ікон. Полум’я страсної свічки має оберігати дім і господарів від усього лихого. Таку свічку ставлять біля людини, яка важко занедужала.

На Страсний четвер перестають писати писанки. Зате колись у печах випікали (або пекли) сіль, яка призначалася для великоднього кошика. Для її отримання: жменьку солі загортали  клаптик лляного полотна і клали на жар від дров. Вона також наділялася обереговою силою, захищала від «поганого ока» (вроків, зуречень).

Вважалося (але тільки не за церковними канонами), що у Чистий четвер хочуть сповідатися тільки найбільші грішники...

Народні прикмети:

-Яка погода у Страсний четвер – такою буде на Провідну неділю.

-Тиха погода – гарний Великдень.

Загалом, Страсний четвер – день тиші. Не можна гучно розмовляти, сваритися, лаятися, навіть гримнути на кота чи собаку.

Кажуь: «Якщо на Чистий четвер пташки не співають, то вони у смутку, бо Ісуса Христа ведуть на страту».

Тарас ЛЕХМАН

6 квітня – день вшанування Святого Методія (Мефодія), учителя слов’ян. Саме він з братом Кирилом й учнями створили слов’янську абетку, перекладали на слов’янську мову (за основу слугувала староболгарська мова) й переписували створеною абеткою церковні книги, насамперед Святе Письмо. Після тривалих дискусій Рим визнав, що ця мова й абетка мають право на існування й можуть використовуватися під час Богослужінь.

До цього часу богослужебні книги укладали й переписували латинською, грецькою та іудейською мовами, які були незрозумілі для переважної більшості слов’ян. Прийняття абетки Кирила і Мефодія згодом стало новим етапом й у розвитку української писемності.

Крім того, Кирила і Мефодія, як слов’янських апостолів, вшановують ще 11 травня.

За народним аграрним календарем вважали, що у день Методія варто розпочинати посів зернових культур, бо хліб добре вродить. Навіть, якщо випаде сніг (таке траплялося), то для посівів він не страшний, не зашкодить, навпаки, буде їх напувати вологою. Звичайно, за сприятливої погоди весняну сівбу могли розпочинати і раніше.

Народні прикмети:

-Краще тоді сіяти, коли хмарно.

-Повний місяць на небі – вранці сій, бо буде благо для сівби.

-У сухій землі хліб не вродить.

-Дощ надвечір перестане падати – погода покращиться, не барися зі сівбою.

-Пізній дощ, як пізній гість – часто заночує.

-Добрий ясний день на Методія – на погоже літо. (І навпаки).

-У ранньому квітні буває трохи зими, трохи літа, а весна посередині.

-Ожили жаби – ожила земля.

-Рано зацвіла калюжниця – буде тепло.

-У квітні гримить – у травні дощить.

-У квітні день ясний, а нічка темна – розбуяє все зелене.

Тарас ЛЕХМАН