13 червня – свято мучениці Акилини, побожної дівиці з Фенікії. За духовний подвиг і принесену жертву за Христову віру Церква величає її – преподобною.

Починаючи з дня Акилини, знахарі заготовляли окремі лікарські рослини – полин гіркий, конюшину (рожеву), іван-чай, суницю лісову (всю наземну частину), миколайчики, золотарник, зірочник, чистотіл, пирій, медунку... Вважали, що сама Акилина наділяє зілля чудодійною силою, здатністю не тільки зцілювати, а й... чарувати, причаровувати.

До оновлення церковного календаря свято Акилини припадало на 26 червня, коли дозріває малина. Приповідали: «На свято Акилини перші ягоди малини».

Народні прикмети:

-Коники в полі сильно с ригочуть – на суху погоду.

-Коники-стрибунці пізно ввечері співають – ранок буде тихий і сонячний.

-Хмари опускаються до землі – на дощ.

-Дощ на Акилини – піде в ріст овес.

-На  Акилини зацвіла липа – літо буде сонячне.

-Прийшла Акилина і зацвіла калина – до теплого літа.

Тарас ЛЕХМАН

12 червня – свято Онуфрія Великого. (У народі – Онопрія).

Після свята Онуфрія ніч помітно коротшає. І так триватиме до 25 червня. Далі знову прибуватиме ночі.

Погода на Онуфрія може бути непередбачуваною. Після перших теплих літніх сонячних днів враз настають різкі похолодання, що навіть квіти не розкривають пелюсток, бджоли не вилітають з вуликів. У Каратах синоптики зафіксували: температура повітря опускалася на 7-8 градусів нижче нуля, трава вкривалася памороззю. Лихо для рослинності, лихо для пташок, які мерзнуть у гніздах. Тому кажуть, що Онуфрій приятелює з Морозом. А коли Онуфрій вельми дошкуляє людям, то Мороз може вдарити його по голові обухом сокири.

На Онуфрія намагалися не розпочинати нову роботу, тим паче будувати хату, бо справи підуть не на лад. Уникали (без нагальних потреб) праці у полі і на городі, не косили трави.

Народні прикмети:

-Дощ на Онуфрія – сінокіс буде мокрий.

-На Онуфрія холодно – не вродять огірки.

-Якщо на Онуфрія холодно, тоді на столі буде голодно.

-Прийшов Онуфрій і забрав тепло – на неврожайний рік.

Тарас ЛЕХМАН

Через тиждень після свята Пресвятої Трійці і завжди у понеділок – перший день Петрового посту (у народі – Петрівка). Цьогоріч він розпочинається 8 червня і завершиться 29 червня, у свято Петра і Павла. Його тривалість не є стабільною, оскільки залежить від «рухомого» свята Великодня.

Як й інші пости, Петрівка характеризується забороною розваг, гучних забав та обмеженням у споживанні їжі, зокрема м’ясних страв. Але щодо харчування, то такого не завжди дотримувалися, бо важка фізична праця потребує калорійної їжі, аби людина відновила сили та енергію. Ідуть жнива, сінокіс...

Колись напередодні Петрівки (у неділю) справляли «петрові запусти» і «проганяли шуліку» - хижого птаха, який полює на домашню птицю. Не раз це робили у корчмі. Щоб «прогнати шуліку», розмахували руками, вигукували, імітуючи, що відганяють хижака, зав’язували йому очі (для цього обирали з-поміж себе «шуліку»), аби той не бачив курчат.

У перший день Петрівки справляли «похорон Ярила», поганського бога, що уособлює родючу силу весняного сонця. За давніми віруваннями, Ярило ходив по полях у білому вбранні з вінком маків і хмелю на голові, а в руках носив серп та дозріле колосся. Перед Петрівкою він помирає. Свою місію Ярило виконав сповна, зростив хлібні злаки. Однак весною Ярило знову народиться. І так з року в рік... Це своєрідне відображення духовного і життєвого циклів відродження. (Помремо і воскреснемо).

Молодь відзначала цей похорон веселими забавами, співала інтимних пісень. Після Петрівки можна справляти весілля.

Дівчата у понеділок (так само перший день Петрівки) пускали на воду клечальні вінки, які сплели ще напередодні Зелених свят.

Побутує вірування, що першого дня Петрівки відбуваються «звірячі ігри», «гульбища», тому до лісу ходити небезпечно.

За синоптичними спостереженнями, на Петрівку, як і на липень, припадають найспекотніші дні у році.

У народі кажуть:

-У Петрівку ніколи не холодно, але голодно.

-Не шукайте затінку у Петрівку.

-Хто у Петрівку ледарює, той взимку хліба просить.

-У Петрівку не ледарювати, а працювати.

Тарас ЛЕХМАН

5 червня – день вшанування мученика Доротея, єпископа Тиру, який жив у четвертому столітті. Був учасником Першого Вселенського Собору (Нікея, 325 р.). Досконало володів грецькою і латинською мовами. Написав кілька богословських праць. Загинув від тортур на 107 році життя, за часів правління імператора Юліана Відступника.

У давнину на Доротея селяни боялися градобою. Щільний град покладе на землю всі хлібні злаки. Стебла з колоссям уже не піднімуться. Буде голод. Зрештою, про таке можемо сказати про будь-який день народного аграрного календаря, допоки не зібрано хліб. Коли хліб у коморі, тоді і град для нього не старшний. Щоб вберегти хліб від граду, вдавалися до магчних обрядових дійств, замовлянь. У Карпатах хлібом опікувалися мольфари, які, за переказами, вміли відвертати від полів грозові хмари. Для цього використовували довгі палиці. Їх потайки ховали біля церкви під час відправи Богослужіння у свято Іллі.

На Доротея, за доброї погоди, гострили серпи. Вірили, якщо падає дощ у цей день, то краще цього не робити. Але не вдаваймося до марновірства.

У цей день можна спостерігати цікаве атмосфесрне явище – сонячні стовпи.

Народні прикмети:

-Якщо на Доротея погода тепла – зерно буде великим та наливним.

-Сонце довкола оточене білими вінцями або навколосонячними стовпами (їх  називають несправжніми сонцями) – збережеться хороша погода.

-Сонячні стовпи – колосся наливається.

-Сонце довго не сходить (не видно з-за туману) – до негоди.

Тарас ЛЕХМАН