Християни візантійського обряду День Усіх святих святкують в першу неділю після П’ятидесятниці, тобто у восьму неділю після Великодня. (Цьогоріч – 15 червня).

Це день пам’яті всіх шанованих Церквою святих, як канонізованих, так і тих, хто залишився невідомим за життя. Зрештою, навіть кожна помісна церква має свої святих як давно, так і недавно канонізованих чи беатифікованих.

Спочатку свято відзначалося 13 травня – на згадку про освячення Папою Римським Боніфацієм IV язичницького храму (який вже став християнською святинею) Пантеону в 609 або в 610 році. Однак у VIII столітті Папа Римський Григорій ІІІ 1 листопада освятив одну з капел Святого собору Петра на честь Усіх святих і змінив дату свята. Сто років по тому Папа Римський Григорій IV присвоїв 1 листопада статус спільного для всієї Католицької Церкви Дня Всіх святих. Його ще називають Вселенським поминальним днем.

Визнала це і Візантія. Отож,у Східній Церкві є два тиких поминальних дні – восьма неділя після Великодня і 1 листопада.

Вважається, що дата 1 листопада могла бути обрана не випадково. В цей час кельти відзначали свято Самайн, яке, крім усього іншого, приурочене з шануванням померлих. Першими почали його відзначати англійські та ірландські християни, а потім цю дату вирішив перейняти і Рим.

Язичницькі традиції Самайнв знайшли своє відображення у святі Гелловін, яке відзначають напередодні. Так, вшановувати померлих потрібно, але не з «дикими розвагами», маскарадами, безглуздими жартами. Краще відвідати церкву, де правиться заупокійна Служба Божа, помолитися на могилах.

В Україні Неділя Всіх святих має й народну традицію. У цей день віряни вітають один одного з іменинами. Бо так воно і є, що у Неділю Всіх святих ми всі іменинники. Головне – зберігати духовність у серці, дотримуватися принципів християнської моралі.

Крім того, на 9-ту неділю після Великодня ми ще й відзначаємо День Всіх святих українського народу.

Тарас ЛЕХМАН

23 серпня – День Державного Прапора України.

Наш прапор поєднав національні символи кольорів, ким уже тисячоліття. Їх використовували на знаменах і хоругвах ще у сиву давнину. Синій – колір неба (тільки б було воно чистим та мирним!); жовтий – золоте колосся. Ми – споконвіків хлібороби! Це свідчить про миролюбивий характер українського народу. Але коли потрібно, то візьмемо зброю до рук, щоб захистити рідну землю!

Прапор – неодмінний атрибут держави, усіх органів влади, місцевого самоврядування, війська. Під ним відбуваються міжнародні дипломатичні зустрічі, він серед прапорів держав – членів ООН, під ним виступають наші спортсмени на міжнародних змаганнях. Наш стяг підносять над визволеними від російського окупанта містами і селами України... Під цим прапором з доданою чорною стрічкою хоронимо наших бійців, які віддали своє життя за Волю України у війні з московитами-загарбниками.А перед тим вони звитяжно йшли під цим знаменом у бій, адже під ним складали присягу на вірність народу України, на вірність Державі. Просякнутого порохом, прошитого ворожими кулями, бійці зберігають його як святу реліквію чи передають у музеї, ставлять на ньому власні автографи з непохитною вірою в Українську Перемогу над супостатом.

Дещо з історії утвердження нашого Прапора як Державного.

Після проголошення Незалежності України, 4 вересня 1991 року – після триразового провального голосування і погрози Голови Верховної Ради України Леоніда Кравчука, що він подасть у відставку, якщо питання не буде позитивно вирішено, - синьо-жовтий прапор урочисто піднято над будинком парламенту.

18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України своєю Постановою «Про прапор України» фактично надала синьо-жовтому знамену статус офіційного прапора країни.

28 січня 1992 року Верховна Рада України прийняла Постанову «Про затвердження Державним Прапором України Національного прапора». (Хоча і далі діяла стара Конституція, де як державні описувалися символи колишньої УРСР). У Постанові зазначається: «Державний Прапор України являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтального розташування смуг: верхньої – синього кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвіднням ширини прапора до його довжини 2:3».

Свято встановлено в Україні «...На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України...» згідно з Указом Президента України Леоніда Кучми «Про День Державного Прапора України» від 23 серпня 2004 року.

У 2009 році Президент України Віктор Ющенко вніс зміни до цього Указу, заснувавши щорічну офіційну церемонію підняття Державного Прапора України 23 серпня по всій території України.

...Історія Українського Прапора продовжується!

Тарас ЛЕХМАН

12 червня – свято Онуфрія, побожного пустельника, який жив у III столітті.

Не раз спостерігали, що у цей день можуть бути різкі похолодання. А статистика синоптиків навіть свідчить про нічні приморозки, особливо у горах. Звичайно, це лихо для всієї рослинності, не буде належного врожаю садовини, городини... Деякі завбачливі селяни ще звечора перед святом Онуфрія накривали грядки соломою або залишками торішнього сіна; добре, якщо збереглося з минулої осені опале листя. Робили це на тих ділянках, де городина щойно проростає й вона особливо вибаглива до тепла. Не можливо було впоратися із зав’язками плодів на садових деревах і кущах. Онуфрій може додати зайвих клопотів і пасічникам... Залишалося тільки сподіватися на Божу поміч через щиру й ревну молитву.

Казали, що вранці на Онуфрія не можна ходити босоніж по росі, бо застудишся.

Народні прикмети:

-Грім гримить – хліб буде родить.

-Грім глухий – до тихого дощу; гучний – до зливи; гримить довго й невиразно – на тривалу негоду; недовго, різко й лунко – невдовзі настане сонячна погода.

-Холодний Онуфрій – на холодний липень.

-Спека на Онуфрія – липень буде жарким.

-Онуфрій помірний – таким і далі буде літо.

-Сильний вітер на Онуфрія – чекай дошкульних вітрів протягом жнив.

Тарас ЛЕХМАН

Цього року 8-9 червня відзначаємо свята Зіслання Святого Духа та Пресвятої Животворної Трійці, або П’ятидесятниці, бо завжди припадає на 50-тий день після Воскресіння Христового, Великодня. У народі їх називають Зеленими святми, Трійцею.

Зелені свята в Україні святкували ще задовго до прийняття християнства. Тільки називали їх Русаліями, Русальним тижнем, Русальним Великоднем, Радуницею. Це той час, коли весна переходить у літо, бо «тільки з Трійцею літо починається», вшановували духів спочилих. Аби задобрити тих духів, домівки прикрашали травами, гілками. Серед рослин неодмінно мали бути аїр чи лепеха. З прийняттям християнства ця традиція таки збереглася. Адже на Трійцю також поминають померлих, на кладовищах відправляють молебні.

Загалом, Зелені свята – це збірна назва кількох свят церковного та народно-обрядового календарів. Починаються вони з суботи напередодні П’ятидесятниці (Трійці), а закінчуються Віданням П’ятидесятниці у першу ж суботу після Трійці.

Як церковне новозавітнє свято, Трійця – це вшанування триєдності Господа та Сходження Святого Духа на апостолів. Це і день народження Христової Церкви. Воно почасти перегукується з єврейським святом Шавуот, яке відзначалось на 50-тий день після Пасхи, на подяку Богу за вихід ізраїльського народу з єгипетської неволі. За Старим Завітом, у цей день Бог на горі Синай через Мойсея дарував людям свій Закон, який ми знаємо у вигляді Десяти Заповідей Божих.

Побутує думка, що саме зі старозавітного Шавуоту збереглася традиція у суботу, напередодні свят, прикрашати домівки зеленню на згадку про те, як квітла і зеленіла Синайська гора, коли Мойсей отримав скрижалі з Божими Законами.

У неділю (перший день  Трійці) рано-варнці збирають букети трав – лісових, лугових, польових (і то здебільшого лікарських). Їх освячують у церквах та зберігають засушеними протягом року. Вони вважаються оберегом від усього лихого.

Тарас ЛЕХМАН