5 вересня – день вшанування преподобного Захарія (Захарії ), пророка, батька Івана Хрестителя, та його дружини Єлисавети. В українському народі цього достойника називали Захаром Знахарем.

Народні зцілителі – знахарі вважали і вважають, що з дня Захара час заготовляти коріння лікарських рослин – живокосту, цикорію, вересу, аїру, алтеї, беладонни, валеріани, дудника лісового, любистку, лопуха великого, солодки голої, суниць лісових...

Вірили, що Захар Знахар особисто благословляє ці корінці і вони набувають неабиякої цілющої сили.

Корінці викопували спозаранку до сходу сонця, допоки треті півні не заспівали, бо тоді, мовляв, вони втратять свою лікувальну здатність. (Звісно, у таке вірити марно).

Заготовляти корінці йшли у білому вбранні, що демонструвало чистоту, добрі помисли та наміри знахарів, прагнення допомогти людям, а не нашкодити їм. (Лікарі також одягають білі халати!). Згодом заготовлені корінці окроплювали свяченою водою або освячували у церкві.

Народні прикмети:

-Сухий день на Захара і далі віщує суху осінь; мокрий – далі осінь буде дощовою.

-Увечері багато комарів – тепло ще протримається.

-Зима буде мокрою, якщо на Захара дощовий день.

Тарас ЛЕХМАН

-Білка рано на грибах хазяйнує (заготовляє запаси) – на ранню зиму.

-Землю вкривають вересневі тумани – йди за грибами.

-Після – густих вересневих туманів добре ростуть гриби.

-Де багато мухоморів – там мало їстивних грибів.

-Вересневий світанок у тумані, але теплий, тоді вечір буде прохолодний.

-У вересні городину збирають, а в жовтні дозбирують.

-Багато гнилих горіхів і картоплі – осінь буде гнилою.

-Осінь тоді золота, коли хліба багато (вдосталь на столі).

-Сухий вересень грибів у кошик не покладе (не принесе).

-Влітку було мало дощів – восени буде мало грибів.

-Де один гриб, там і другий шукай. (Насамперед ідеться про білі гриби).

-Білі гриби люблять пару (ростуть попарно).

-Якщо після сухого літа у вересні ще випали рясні дощі, тоді у жовтні ще виростуть опеньки.

-Вересень морозом ще не дошкуляє, але холодом повіває.

-У вересні пізно відлітають ластівки у вирій – осінь ще потішить теплом. (Інколи їх називають «запізнілими ластівками).

-У вересні осінь приходить і дощі приносить.

-Вересневі дощі – перший плач осені.

-Вересень розпочався з молодого місяця, але без дощу – найближчими днями опадів не буде.

-Місяць човником пливе і небо у зорях – на погоду.

-Багато гнилої капусти – зима буде з відлигами.

-Вересень і літо забере, і тепла не додасть.

Зібрав Тарас ЛЕХМАН

1 вересня – свято Симеона (Семена) Стовпника. А ще цей день позначений в церковному календарі, як «Начало Індикта», тобто Початок Нового церковного року. Таке рішення прийняли отці Першого Вселенського Собору в Нікеї 325 року. Але офіційно Східна Церква почала відзначати свято аж у VIII столітті. На його честь відправляють церковну Службу Божу.

Після Літургії священик читає уривок з Євангелія про початок служіння Ісуса Христа після його хрещення Іваном Хрестителем. Згідно церковних переказів, ці події мали місце під час свята жнив, який святкували у стародавньому Ізраїлі. А відзначалося воно у перший день вересня. Тому цілком зрозуміло, чому Церква зробила цей день Новоліттям.

Давніше вважалося, що у Новоліття бажано не виконувати будь-яку важку фізичну працю, окрім нагальних потреб. Новоліття слід зустрічати у мирі та злагоді, не псувати стосунків з рідними, близькими, друзями. Краще уникати крайнощів, бути спокійним та врівноваженим. Порадійте за діточок, які перший раз у перший клас ідуть до школи, за «новоспечених» студетів. Тільки б добре вчилися!..

Звідки походить назва «Індикт»?..

У часи пізньої Римської імперії за імператора Діоклетіана видавалися едикти щодо вимоги проведення оцінки зельних маєтків і збору податків. Відомості про перші з них датовані 300-ми роками нашої ери. В одному з церковних календарів міститься слово «Індикт», що в перекладі з латини означає «проголошення» або «податок». З часом «Індикт» став означати 15-річний період між проведенням таких оцінок та їх першим днем.

За давньою українською традицією, до свята Семена (Початку Нового церковного року) потрібно було сплатити всі борги, розрахуватися за найману працю з женцями чи то грішми, чи то зерном, снопами...

Тарас ЛЕХМАН

1 (14) жовтня, у свято Покрови, відзначаємо день створення Української Повстанської Армії, головною метою боротьби якої була Воля України, її повне звільнення від усіх загарбників. Героїчна боротьба УПА, самовідданість і самопожертва українських бійців, високий дух патріотизму, ідеали свободи є натхненням і для січасного українського війська у боротьбі з окупантами-московитами.

Погортаємо деякі сторінки історії УПА...

Ця збройна політична формація діяла в Україні у 1942-1953 роках.

Перші загони УПА – «Поліська Січ» - створив на початку німецько-радянської війни отаман Тарас Боровець-Бульба в Олевському районі на Поліссі для боротьби проти більшовиків. Під кінець 1941 року німці змусили Боровця розформувати «Поліську Січ». Перейшовши у підпілля, він створив повстанську формацію спочатку під тією ж назвою, згодом як Українську революційну армію для боротьби проти німців і радянських патизанів. Із Тарасом Боровцем-Бульбою співпрацював член Організації Українських Націоналістів Андрій Мельник.

Паралельно на Поліссі і Волині восени 1942 року почали створюватись збройні загони лідера ОУН Степана Бандери (у той час він вже відбував покарання у німецькій гестапівській тюрмі за відмову скасувати проголошений у Львові Акт від 30 червня 1941 року про самостійність України), які прийняли назву Українська Повстанська Армія. 1943 року вони роззброїли загони Тараса Боровця Бульби. Деякі його бійці перейшли до складу УПА, яка набирала розмаху, опираючись на мережу ОУН на північно-західних українських землях. Її організаторами були Дмитро Клячківський (перший командир, псевдо – Клим Савур), Ярослав Бусел та інші.

УПА виникла насамперед для оборони українського населення від німецького терору і радянських партизанських загонів. Щоправда, з плином часу її стратегічні завдання змінювалися. Армія територіально ділилася на три групи: УПА-Північ (Волинська, Рівненська, частина Житомирської та Київської областей); УПА-Захід (Львівська, Тернопільська, Івано-Франківська та частина Закарпастської області) з окремою воєнною округою «Сян» (Перемищина, Холмщина, Лемківщина); УПА-Південь (частина Вінницької і Хмельницької областей). Групи ділилися на окремі округи, а округи на тактичні загони – сотні або курені. Наприклад, бойовий склад сотні становив 150-200 бійців.

Упродовж 1943-1944 років УПА була найчисельніша за час свого існування, охоплюючи приблизно 40-50 тисяч осіб, у тому числі й підпільні кадри ОУН. Оперативно-тактичною формою дій УПА були рейди, деякі з них мали відкритий бойовий характер, інші – пропагандистський. Повстанці друкували і розповсюджували листівки, відозви, мали нерегулярну пресу, деякий час навіть функціонувала радіостанція, яка передавала інформацію далеко за межі України.

На боротьбу з УПА було кинути кілька дивізій військ НКВС. Загибель головного командира УПА Романа Шухевича – Тараса Чупринки (березень 1950 року) , тривалий період виснажливої війни на два фронти з німцями і радянськими війстками, а інколи і зі шовістично налаштованими проти українців поляками, нестача зброї, медикаментів, продовольства призвели до послаблення УПА та її ліквідації.

В останні роки УПА діяла здебільшого підпільно, не могла проводити відносно широкі бойові дії. Вояки (нечисленні групи бійців) ховалися у криївках – підземних облаштованих спорудженнях. Все ж підтримували контак з місцевим населенням через зв’язкових, тими, кого начебто легалізувала радянська окупаційна влада і які були перед нею «поза підозрою». Насправді ж, недремне око НКВС, її агентура ретельно стежили за всіма. Масові збройні напади вояків-повстанців на ворогів здійснювали вкрай рідко. Проте обмежені дії УПА і підпілля тривали до 1953 року, а за деякими джерелами – аж до 1956 року.

...Але й тепер методи підпільної боротьби вояків УПА залишаються на озброєнні українських партизанів, українських спецслужб і ЗСУ, які діють у тилу ворога, на тимчасово окупованих москалями територіях.

Тарас ЛЕХМАН