Спільними зусиллями члени літературно-мистецьких об’єднань «Третій горизонт» (м. Шептицький) та ім. Осипа Турянського (м. Радехів) прийшли до читача з новогою книгою художніх творів – «У Слові – разом!» (Літературно-мистецький альманах. Збірка поезій. – Шептицький: ТзОВ «Червоноградська міська друкарня», 2024. – 76 с.). Упорядник – Леся Гук.

На сторінках альманаху об`єдналося 24 автори зі Сокальщини і Радехівщин . Всі вони різні за віком, професіями, манерою письма, естетичними вподобаннями, але їх єднають любов до Бога, України, Рідного Слова, високі духовні і моральні цінності.

В анотації читаємо: «Автори щиро розділяють долю України. Свої переживання, біль, віру і надію в світле мирне майбуття Батьківщини вони виливають у вірші. Тоді Слово має справжню зброю». Приємно, що до видання долучилася творча молодь, школярі, які роблять тільки перші кроки у літературі. І в їхніх творах присутнє широке відображення суспільних ідей, проблем сьогодення, власні помисли.

Слушно зазначає у передмові Леся Гук: «Поет сьогодні – лікар і пророк, психолог і романтик, співець і художник...».

Альманах також містить докладні історичні довідки про заснування і діяльність цих спільнот.

Він вийшов друком як додаток до газети «Літературний Червоноград».

У наш тривожний час видання потрібної й корисної для читача книги – це своєрідний духовний подвиг. Бо література завжди актуальна!

Тарас ЛЕХМАН, м. Шептицький

Давно відома, але аж ніяк не банальна істина: «Книга – найцінніший подарунок». А коли йдеться про дитячу книгу, адресовану маленькому читачеві, то поготів. Наче Добра Фея з казки, Ганна Кузьмак, поетеса зі с.Добрячин Червоноградського району, член Української асоціації письменників та літературних об`єднань «Колос», «Третій горизонт» прийшла до дітей з двома збірочками «Сонечко в очах» й «Акрозагадки». Обидві вийшли друком, як додаток до газети «Літературний Червоноград» (засновник і видавець Ігор Дах).

Як і годиться, у них багато яскравих ілюстрацій. Адже маленький читач може спочатку сприймати світ, дійсність через зображення (малюнок, фото), а вже потім заглиблюватися у текст.

Збірочка «Сонечко в очах» зачарує своїми веселковими барвами, поведе у мальовничі краєвиди нашої Матері-України. Є тут повчальні і духовні вірші, патріотичні твори, жартівливі тексти, казки, етюди...

Ганна Кузьмак добре знає дитячу психологію. Як культпрацівник, частенько організовувала масові мистецькі заходи за участю дітей. Вони здебільшого приурочувались Шевченським святам, Дню Метері, Дню Незалежності України, Святому Миколаю...

Акровірш – одна з найскладніших форм поетичного твору. Літературознавці, критики, хоч і не без іронії, інколи називають його «взірцем вищого пілотажу». Звісно, якщо цей твір наповнений глибоким змістом, образністю, цікавими висловлюваннями, а не лише грою слів. Написати дитячу акрозагадку (у якій, як і в кожному акровірші, перша літера кожного рядка і є передумовою до відгадки), мабуть, ще важче. Тут неабияк потрібно враховувати вік читача! Але Ганні Кузьмак завжди вдається успішно подолати ці «підводні рифи». Збірочка «Акрозагадки» розвиватиме у дітей кмітливість, логіку мислення. Зацікавить вона і батьків.

Отож, цікавого читання тобі, Дитино!

Тарас ЛЕХМАН, м.Шептицький

Біблія, безперечно, є Книгою книг. Багато народів світу мають свої раритетні видання Святого Письма, стародруки, рукописні варіанти (копії), ориганільні переклади, високомайстерно ілюстровані, охайно переплетені й ошатно інкрустовані.

В Україні до таких раритетів належить Острозька Біблія. Її поява датується 1581 роком. Насправді, Острозька Бібіля друкувалася у два етапи: 12 липня 1580 року та 12 серпня 1581 року. Друга версія відрізняється за складом, орнаментом та виправленням відбитків. У друкуванні Біблії траплялися затримки, оскільки потрібно було усунути помилки, шукати правильні текстові вирішення питань та здійснювати правльний переклад.

Тираж видання на книжці не зазначений. Однак фахівці вважають, що Острозька Біблія була надрукована у безпрецендентно великій, як на той час, кількості примірників – 1500-2000. На сьогодні відомо про більше 350 збережених примірників.

Це є перше повне друковане видання всіх книг Святого Письма (канонічних і трьох книг братів Маккавейських) церковнослов`янською мовою, довершене в Острозі друкарем Іваном Федоровичем, заходами княза Костянтина Острозького, підготовлене гуртком при Острозькій школі.

Острозька Біблія надрукована на 628 аркушах, з численними заставками, кінцівками й ініціалами. Вона є досконалим зразком друкарського мистецтва України кінця XVI століття.

Передмова князя-мецената Костянтина Острозького тлумачить виникнення тесту, а додані вірші (очевидно, що вони належать Г.Смотрицькому, і є одними з перших українських) включають похвалу видавцеві та його княжому гербу.

Видавець зібрав церковнослов`янські та грецькі списки з монастирів усього православного Сходу (як це тільки було можливо). Зібрані списки ретельно звіряв з грецькою Септуагінтою, або наново їх перекладав. Хоч тут не обійшлося і без помилок...

Згодом друковані примірники Острозької Біблії Івана Федоровича стали основою для перевидань (щоправда, з правками, коментарями та доповненнями) у багатьох слов`янських народів. Над її текстом працював перший укранський лінгвіст Павма Беринда, виписував матеріал для свого «Лексикону» (1627 р.). Початкові Псалми Острозької Біблії транслітерували латинкою як зразок давньої слов`янської мови чех М. Філоном-Бенешовський (1587 р.) і поляк Л. Гурніцький (1594 р.). Друкований варіант Острозької Біблії нахабно використовувала московія, видаючи «за своє».

У правописі, фонетиці й морфології текст Острозької Біблії зберігає суміш середньоболгарського та східнослов`янського традиційних написань (правил письма).

Біблія вийшла друком в Острозькі друкарні (другому після Львова найвидатнішому осередку книгодрукування), яку заснував у 1577-1579 роках той же Іван Федорович на кошти князя Костянтина Острозького.

Підготував Тарас ЛЕХМАН

За сорок днів до Великодня розпочинається строгий Великий піст, який завершується у світле свято Воскресіння Христового. Неухильне дотримання його приписів – це не тільки вимога Церкви, а й духовна та фізична потреба людини (її духовне та фізичне очищення), що вже стало і народною традицією.

Великий піст – дорога, яка виводить з краю неволі від гріха до звільнення від нього. На цьому (інколи вкрай важкому) шляху подорожній має надійних помічників – молитву, щире визнання своїх помилок (гріхів) та примирення з Богом і людьми.

Практика стриманості під час посту приносить відчуття легкості, радості і свободи. Під час Великого посту християни мають висповідатися, не пропускати Богослужінь (насамперед у святкові дні), брати в них активну участь через уважне слухання Літургії, спів.

Стримання у їжі – це ще й користь для здоров’я.

У часі Великого посту є кілька особливих днів:

- Хрестопоклінна неділя, яку ще називають Середопісною, а весь третій тиждень – Хрестопоклінним. У Хрестопоклінну неділю в церкві виносять Святий Хрест для поклоніння вірним, щоб нагадуванням про страждання і смерть Ісуса Христа, Спасителя нашого зміцнити посників для продовження духовного подвигу. З цього дня б’ють поклони.

- У неділю за тиждень до Великодня святкуємо Вхід Господній у Єрусалим. Цей день у народні називають Вербною, Квітною неділею.

- У Страсний четвер (Чистий четвер), останній перед Великоднем, в церквах відправляють Утернню Страстей – «Страсті». Священик, щоразу одягаючи інший фелон, зачитує дванадцять фрагментів з Євангелія, де йдеться про зраду Юди, страждання Ісуса Христа, про те, як Його розіп’яли і смерть. Подекуди існує традиція під час відправи тримати запалені свічки, лампадки, які звуться «страсними». Їх, запаленими, несуть додому і обходять усе помешкання, дають у руки хворим, бо цей вогник символізує духовне світло й очищення.

- Страсна (Велика) п’ятниця уособлює жалоби на спомин про страсті (страждання) і смерть Спасителя. Богослужіння Великої п’ятниці проникнуті духом Божої жертовності і батьківської любові до кожного з нас. Цього дня християни особливо строго постять і приступають до цілування Святої Плащаниці (полотнища, в яке загорнути тіло Ісуса Христа). В українців існує звичай у ніч з п’ятниці на суботу, усю суботу і з суботи на неділю (до Великодньої відправи), виставляти біля Божого Гробу (власне, Плащаниці) «варту». Її несуть молодші хлопці, парубки, старші чоловіки.

- Велика субота (Передвеликодня субота). Людські серця вже сповнюються радістю, адже завтра Великдень. Отож всі заклопотані «стрімкою» підготовкою до свята, прибирають у хатах, готують великодні страви, наповняють ними великодні кошики, бо вже й у суботу їх освячують. І це потрібно…

Та головне інше…

У традиційній іконографії немає ікони Воскресіння Христа. Ікона цього свята, хоч це для кого видасться дивним, зображає сходження Ісуса Христа до пекла, про яке згадують під час Богослужіння Великої суботи. У центрі композиції бачимо нашого Месію, який, підіймаючись до Неба, тримає за руки Адама і Єву. Так ікона відображає ідею: в особі перших людей Спаситель підносить усе людство, яке чекало приходу Божого.

Підготував Тарас ЛЕХМАН

15 травня 1848 року у Львові почала виходити друком перша газета українською народною мовою «Зоря Галицька» - «письмо повременное для справ народно-політичних, церковних, словесности і сільського господарства галицько-руського і буковинсько-руського народа», провідний часопис українців Австро-Угорщини. Це стало можливим після «весни народів» у Європі.

Рішення про початок випуску газети було ухвалено 4 травня 1848 року на засіданні Головної Руської Ради – першої української політичної партії.

Газета заснована як тижневик, але вже у 1849-1853 роках виходила двічі на тиждень, у середньому мала 1500 передплатників (доволі велика кількість на ті часи), далі знову повернулася до попередньої періодичності виходу – раз на тиждень.

У різні часи її редакторами були Антін Павенцький, Михайло Коссак, Іван Гушалевич, Богдан Дідицький, Северин Шехович, Микола Савчанський.

На сторінках часопису друкувалися рішення ГРР, хроніка подій, політичні новини, нариси, статті з етнографії, народознавства, культури, освіти, національних питань, релігії і духовного життя, літературні твори… Дописи редакція намагалася подавати оперативно.

Варто ще раз наголосити, що «Зоря Галицька» - перший український часопис народною мовою в Галичині та Україні. Перше число вийшло тиражем у 4 тисячі примірників. У ньому надруковано відозву до українського народу, яка проголосила єдність галичан з усім українським народом і відрубність від польського народу. Ця відозва констатує, що українців (ні, не тільки в Галичині, а й за Збручем, Дніпром. – Примітка автора) 15 мільйонів люду, які розмовляють однією мовою.

За десять років існування газета декілька разів змінювала характер і спрямування. Українсько-народним за духом і мовою часопис був у 1848-1850 роках, коли його редагував Антін Павенцький. Він залучив до розповсюдження часопису греко-католицьке духовенство. Але з 1850 року редактор передав газету у власність Ставропігійському інститутові. На жаль, газета набула москвофільського спрямування. Тут вже зрідка друкувалися твори українських письменників, статті про національні питання, дослідження, зарисовки з української етнографії. «Зоря Галицька» перестала висвітлювати діяльність Головної Руської Ради (свого засновника). Мовою часопису стало «язичіє».

1852 року редакція «Зорі Галицької» отримала з Відня урядове попередження, аби «не вживати московських слів під загрозою заборони». Все ж знехтувала ним. Хіба що стала вирізнятися мовною хаотичністю, але таки негативним ставленням до всього українського.

Як виняток, за редакторства Богдана Дідицького, 1853- червень 1854 роки, газета ще намагалася хоч «злегка» торкатися українських національних питань. Але у нього (редактора) виявилося чимало супротивників і він змушений був ураховувати думку більшості. Отож, газета кардинально не змінила свого курсу. Згодом і сам Богдан Дідицький твердо став на шлях москвофільства.

У листопаді 1854 року Ставропігія через непрофесіоналізм нового редактора Северина Шеховича та тиск австрійського уряду, який вбачав у газеті симпатії до панрусизму, призначила редактором Миколу Савчанського. Часопис повертається до народної мови. Але частина провідних авторів (Іван Гушалевич, Яків Головацький, Михайло Малиновський…) полишила співпрацю з газетою. На жаль, у другій половині ХІХ століття москвофільство стало вельми популярним у Галичині.

Однак на початку 1856 року на сторінки «Зорі Галицької» знову повернулася «мовна мішанина», що відлякувало передплатників, яких уже налічувалося лише 191, а наступного року – ледь сотня. Не мали особливої популярності у читачів і літературні додатки до часопису.

9 квітня 1857 року «Зоря Галицька» припинила існування.

Все ж в історії газети позитивом стало, зокрема, те, що вона згуртувала навколо себе визначних представників літературно-наукового та політичного світу на українських землях Австро-Угорщини. Серед авторів «Зорі Галицької» - Яків Головацький, Іван Гушалевич, Богдан Дідицький, Євген Згарський, Стефан Качала, Ксенофонт Климкович, Михайло Коссак, Платон Костецький, Йосип Левицький, Йосип Лозинський, Михайло Малиновський, Антін Могильницький, Рудольф Мох, Іван Наумович, Іван Озиркевич, Антоній Петрушевич, Микола Савчинський, Лев Трещаківський, Микола Устиянович, Володимир Шашкевич, Григорій Яхимович та інші.

«Зоря Галицька» впродовж десяти років була провідним часописом для українців Австро-Угорської імперії, сприяла становленню української мови та культури, стала поштовхом для розвитку української преси на Галичині, Буковині та Закарпатті.

Іван Франко підкреслював, що «Зоря Галицька» була «першою руською політичною часописсю».

Тарас ЛЕХМАН