Останні новини

 

Нещодавно у творчому (тоді вважайте, що й особистому) житті Наталії Кічун-Лемех, члена Української асоціації письменників, керівника Червоноградського відділення Міжнародної (Малої) Академії Літератури і Журналістики, талановитого молодого педагога сталася приємна подія — їй присвоєно звання «Почесний професор МАЛіЖ». Урочисте нагородження відбулося у сесійній залі Червоноградської міської ради.

Для початку - «суха» цитата з документа:

«Міжнародна Академія Літератури і Журналістики (МАЛіЖ) з нагоди 29-ї річниці Незалежності України, враховуючи вагомий внесок у розвиток та впровадження інноваційних проектів Міжнародної Академії Літератури і Журналістики, визначний вклад в організаційно-творчу діяльність, присвоїла мешканці Червонограда, голові Червоноградського відділення МАЛіЖ Кічун-Лемех Наталії Василівні звання «Почесний професор МАЛіЖ».

У зв'язку з карантинними обмеженнями на проведення масових заходів В.Ф.Тарчинець, заступник голови правління Міжнародного Центру впровадження програм ЮНЕСКО, ректор МАЛіЖ, головний редактор журналу «Країна талантів», письменник, заслужений журналіст України звернувся з проханням до міського голови Червонограда Андрія Залівського вручити на черговій сесії міської ради (а така відбулася 24 вересня 2020 року) відзнаку-диплом «Почесний професор МАЛіЖ» Наталії Кічун-Лемех.

Міський голова виконав це прохання залюбки. У сесійній залі перед місцевими депутатами він вручив Наталії Кічун-Лемех почесну відзнаку і подарував букет квітів. Мер міста і депутати благословили її (і це без перебільшення) на подальшу плідну працю.

Андрій Залівський добре відає про успіхи червоноградських маліжан, завжди радіє їхнім творчим здобуткам, перемогам. Адже вони - обличчя Червонограда, завдяки їм Україна і світ також більше дізнаються про Прибузьке шахтарське місто.

- Я дякую за присвоєння цього високого почесного звання, - сказала навзаєм уже «новоспечений»  Почесний професор. - Для мене неабияка честь працювати з такими людьми в одній команді, мати підтримку з боку міської влади. Пишаюсь тим, що Червоноград має мудру і талановиту молодь, є радіостолицею МАЛіЖ.

Наталія Кічун-Лемех заслужила цю високу відзнаку своєю ревною працею, самовідданою безкорисливою (адже все виконується на громадських засадах) роботою з дітьми. Вісім років тому вона очолила Червоноградське відділення МАЛіЖ (перейняла естафету від його засновника, письменника і видавця Ігоря Даха). За цей час організувала численні заходи зі своїми підопічними - літературні зустрічі у навчальних закладах, бібліотеках, виступи перед письменницьким спільнотами у Червонограді і Львові, які завжди отримували схвальні відгуки, зокрема в Українській асоціації письменників. Про це постійно писала і пише преса.

- Я серце дітям віддаю, а відчуваю, що вони, вдячні, віддають мені сторицею, віддають своєю позитивною енергетикою, щирістю і любов'ю. Як наслідок - такі вагомі результати творчої і духовної співпраці, - коментує Наталія Василівна. - Найперше, що потрібно, то виявити у дітей творчі задатки (а вони усі талановиті!), допомогти їм розвинутися, зрештою, а це важливий фактор, допомогти надрукуватися (коли текст справді вартий уваги, має право на існування), підказати інформаційні джерела, де на їхні твори охоче чекають. А в МАЛіЖі є такі можливості, та й не тільки в МАЛіЖі.

Слухачі відділення стали частими гостями на місцевій радіостудії «Новий Двір». У підготовці матеріалів до ефіру їм багато допомагає радіожурналіст Сергій Бондарук - тепер уже консультант та коментатор-оглядач МАЛіЖ. Діти здобули багато перемог у літературно-мистецьких та журналістських конкурсах, в т.ч. і на міжнародних, мають навіть грошові премії. А перелік їхніх публікацій у друкованих ЗМІ, альманахах та колективних збірках, в інтернет-виданнях уже склав би солідний бібліографічний покажчик, який і так постійно поповнюється. Мають вони і власні видані книжечки.

...Покоління дітей змінюється. Одні навчаються у початкових класах, інші - майже випускники. І як не радіти Наталії Василівні тому, що серед колишніх слухачів (її учнів) навчальних курсів МАЛіЖу (а заняття проводяться регулярно - двічі на місяць) є вже й студенти, які успішно навчаються у вишах. Маркіян Лехман обрав журналістику, Юлія Симак - історію, Максим Паславський - культурологію, Ольга Бучек - філологію, Олена Федюра - психологію... Погодьтеся, на вибір ними майбутніх професій, спеціальностей також вплинули «маліжанські посиденьки» - цікаві, пізнавальні й водночас веселі заняття, з глибоким аналізом домашніх завдань (написання текстів тощо), довірливі, щирі, відверті особисті бесіди з керівником. Більше того, вчорашні випускники МАЛіЖу (ідеться про теперішніх студентів вишів), як тільки випадає слушна нагода, навідуються на маліжанські заняття і вже самі проводять їх з дітьми, діляться набутими знаннями та й своїм практичним досвідом щодо написання текстів - чи це художні твори, чи це журналістські замітки, репортажі, інтерв'ю, підказують як збирати інформацію, аналізувати та систематизувати її... Словом, корисного багато.

- Вливається свіжа викладацька кров, - тішиться Наталія Василівна.

А скільки зусиль вартувало Наталії Кічун-Лемех організувати у складних умовах пандемії літературний конкурс «Все починається з Любові!..». Так, він проходив у віртуальному режимі, добре, що знайшлися меценати та інформаційні спонсори (ЗМІ не вимагали жодної копійки за рекламу!), але ця праця не з легких. Неждано-негадано для самих організаторів цей конкурс став не міським, а кущовим. У ньому взяли участь юні автори з м.Червонограда, смт. Гірник, м.Великі Мости Сокальського району, с.Яструбичі Радехівського району, с.Словіта Золочівського району. Усі 13 учасників (і скажіть, що це нещасливе число?!. - Жарт!) отримали дипломи, грамоти, цінні подарунки.

Попереду у Наталії Кічун-Лемех нові плани, нові творчі ідеї. Дай Бог їх зреалізувати!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст, м. Червоноград

 

 

 

З такими проблемами стикається не один мешканець Червонограда. Ідеться про оплату за комунальні послуги. Не таємниця, що ціни на них захмарні. Заробітна плата у більшості населення не така вже й висока. Пенсія - поготів.

Розпочну з заяви, яку я подала на ім'я директора КП «Червонограджитлокомунсервіс» п. Юрія Кукоби.

«Прошу Вас провести роботи з відімкнення від централізованого опалення у моїй квартирі №31 у будинку №2 по вул. В.Стуса у м. Червонограді у зв'язку з аварійним станом системи опалення та неспроможністю оплати за комунальні послуги».

Документ зареєстровано у КП 1 вересня 2020 р. під вхідним №815. Копію заяви подала й на ім'я міського голови Червонограда п. Андрія Залівського. Також зареєстровано 1.09.2020 р.

Мені 46 років. До того я проживала у трикімнатній квартирі по вул. Сокальській. Залишилась одна. Батьки відійшли у Вічність. Нікого з рідних. Аби сплатити борги за комунальні послуги, змушена була продати трикімнатну квартиру й оселитися в однокімнатній. Працюю прибиральницею-двірником у цьому ж «Червонограджитлокомунсервісі». Зарплата, як на наш час, сміхотворна - 3500 грн. Левову частку знову ж таки доводиться оплачувати за комунальні послуги. Важко зводити кінці з кінцями. До речі, прибираю територію по вул. Сокальській, якраз біля будинку, де колись проживала. Сумно дивитися на вікна своєї колишньої квартири і ностальгічно згадувати роки минулі.

Щоб провести відімкнення від централізованого опалення навіть однокімнатної квартири потрібно заплатити майстрові 4000 грн. Це - офіційно! Крім того, виникло ще одне «ноухау». Слід отримати дозвіл від міського управління архітектури і викласти 1500 грн. Раніше, здається, такого не було. Тим паче, що я нічого не добудовою, не встановлют лоджії тощо.

Усвідомлюю, чому КП «Червонограджитлокомунсервіс» не дає дозволу на «обрізку» батарей. Якщо так піде масово, то відпаде потреба в існуванні окремих служб КП, а це - мінус для бюджету підприємства, очевидно й міста, скорочення робочих місць тощо. Але ж не можна й миритися з захмарними цінами на комунальні послуги. (Зрештою, такі відімкнення від централізованої системи опалення узаконені на державному рівні, постановами Уряду). Однак, невже керівництво КП не може зробити виняток з правила, і навіть не порушуючи законів, для свого ж працівника?.. Чи не хоче?..

Наталія КОЛОДІЙ, м. Червоноград

 

 

 

 

Доволі цікава книжка професора маркетингу, директора Інституту маркетингу ім. Ернеберга-Басса Університету Південної Австралії Байрона Шарпа “Як зростають бренди. Чого не знають маркетологи» (Київ: Видавництво «Наш формат», 2019. - 240 с.; Переклад з англійської - Наталії Валевської), в якій автор розкриває результати наукових досліджень, проведених стосовно відомих нам брендів «Coca-Сola», «Colgate», «Persil», «Ariel».., описує їхні сегменти (відрізок, частинку, яку вони займають на ринку щодо «просування» товарів), ефективність реклами та лояльність (довіру) споживачів цих брендів. Також цікаві поради, як збільшити базу клієнтів, урізноманітнити способи реклами товарів, використати сучасні (найновіші) стратегії маркетингу. Зібрати таку багатющу соціологічну інформацію допомагали автору наукові працівники названого Інституту.

Байрон Шарп стверджує: «Проникнення на ринок - виграшна мета». У кожного товару буде своя цільова аудиторія, а якщо ефективно вести «просування» продукту, то щоразу ставатиме більше клієнтів. Тому для тих, хто хоче спробувати свої сили у сфері реклами, PR, менеджменту та маркетингу, рекомендую прочитати цікаву науково-популярну книгу Байрона Шарпа «Як зростають бренди. Чого не знають маркетологи», пізнати корисні поради про утримування високого рейтингу свого бренду на ринку та як викликати зацікавлення потенційний клієнтів до нього.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів

 

 

Цим листом хочу висловити обурення і власне, і моїх сусідів з під'їзду №3, будинку №28 по вул. Сокальській щодо бездіяльності керівника КП «Червонограджитлокомунсервіс» п. Юрія Кукоби. Протягом двох років я та мої сусіди неодноразово зверталися в комунальне підприємство з проханням встановити вхідні двері на технічний поверх і дах. Звісно, свого часу такі двері стояли, але вже стали ненадійними і... раптом зникли. Відверто кажучи - їх поцупили. Однак цей прикрий випадок не має ставати тягарем для мешканців під'їзду. Повинні були своєчасно спрацювати правоохоронні органи, ця ж комунальна служба.

До цього часу наші вимоги не виконані, хоча заборгованість щодо оплати комунальних послуг з боку мешканців під'їзду відсутня.

Та таке нехтування комунальників призводить до багатьох незручностей:

- У під'їзді постійно «гуляє» перетяг, особливо, коли відчиняєш вхідні двері. А перетяг, як відомо, може завдати шкоди здоров'ю, насамперед дітям, старшим людям. (Не приховую, що я 1936 року народження).

- На технічному поверсі і на даху над під'їздом часто збираються доволі сумнівні компанії, а серед них і молодь, яка вже сіла на наркотичну голку.

- Навіть посеред ночі інколи почуєш гучну «тусовку» з музикою. Підлітки забавляються...

Упевнений, все це можна враз припинити, коли встановити надійні двері на вхід до технічного поверху. Комунальне підприємство має виділяти кошти на вирішення таких нагальних питань, тим паче, що вони (навіть за сучасними мірками) не такі вже й значні. І не варто мовити, що мешканці повинні вирішувати свої проблеми самостійно.

Востаннє ми звернулися із заявою до п. Юрія Кукоби 28.07.2020 р. (реєстраційний номер - 238). Аналогічну заяву з додатком-копією попередньої подали 4.08.2020 р. міському голові Червонограда п. Андрію Залівському (реєстраційний номер - 953). А двері знову десь там, залишаються у віртуальному світі...

Можливо, що після публікації у ЗМІ чиновники звернуть увагу на нашу проблему.

Йосип ЧАЙКОВСЬКИЙ, м. Червоноград

 

 

(З фенологічного щоденника)

Цього року у червні дощі і дощі. Аж наприкінці місяця випогодилося.

- Сіно важко заготовити для корів, - бідкаються господарі. - А трави виросли рясні.

Навіть липа зацвіла з деяким запізненням. Та як тільки сонечко прогляне, її золотий цвіт п'янить, дурманить медовим ароматом. Приємно спостерігати, як над ним гудуть бджоли, надолужують змарнований через негоду час.

Люблю заготовляти липовий цвіт і пити цілющий липовий чай. А ще додайте до нього ложечку липового меду...

Також із запізненням доспіли червоні ягоди полуниць, порічок, вишень, черешень. Смачні, корисні!

Не дивуюся, чому червень назвали червнем. Усе червоне від ягід. І сонце червоне, якщо гарна погода, і червоних метеликів багато літає. Ось-ось малина буде. Та ще доведеться зачекати. Зелені зав'язки лише потрохи наливаються соком.

На думку деяких етнографів місяць назвали червнем ще й тому, що тієї пори з'являється сокоживна комаха - кошеніль, з якої у давнину добували червону фарбу. Її використовували для фарбування тканин.

Дивним видається інше - чому місяць липень назвали «липнем», коли липа відцвіла?.. (Даруйте за таку тавтологію, словесний каламбур). І ось що я з'ясував з народознавчої літератури, почув від старших:

- Річ у тім, що за сприятливої погоди і добрих бджолиних роях у липні пасічники викачують липовий мед, зібраний невтомними трудівницями бджолами. Крім того, у липні з липи зрізали так зване «лико» (довгі тонкі смужки деревини), з якого плели кошики і не тільки.

Має місяць й інші народні назви - косень, липець, липовик, сінокіс, грозовик, купальник, дощовик, жнивник...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів

 

 

 

(Невигадана історія)

Своєї прабабусі Параскевії Васько я, на жаль, як то кажуть,”не застав”. Народився тоді, коли вона вже відійшла у Вічність. Але, здається, таки добре знаю її з фотографій, розповідей дідуся і бабусі (сина і невістки), батьків. Тому повсякчас відчуваю її присутність, молюся за неї.  Одна розповідь, почута від мами (тобто внучки моєї прабабусі) мене особливо вразила і запам'яталася.

У роки війни фашистські окупанти вивезли прабабусю, тоді ще зовсім молоду дівчину, з рідного села Реклинець, що на Сокальщині, на примусові роботи у Німеччину. Така доля спіткала багатьох дівчат-українок, зокрема з Галичини. Найперше, що вони брали зі собою у незвідану дорогу, то це ікону чи хрест з розп'яттям, молитовник, Святе Письмо, вишиту сорочку, грудочку землі з-під отчого порога...

Разом з кількома дівчатами-галичанками прабабуся стала найманкою в одного фермера у невеличкому німецькому селі. Доводилася важко працювати у полі, на сінокосі, доглядати за коровами, вівцями. Одна овечка так «заприятелювала» з прабабусею, що ні на крок не відходила від неї. У нашому сімейному альбомі навіть збереглося старе пожовкле від часу фото - дівчина з овечкою.

Втім, господар і його сім'я лояльно ставилися до українських дівчат. Для них виділили у будинку окрему кімнату, дозволили почепити на стіні привезені ікони та розп'яття. (Хоча самі сповідували лютеранство). У великі релігійні свята за східним церковним календарем не змушували їх до праці, мовляв, хай цей час буде відведено для молитви. Так само, коли лютерани відзначали й свої свята.

...Тим часом війна наближалася до завершення. По селу била артилерія союзників, падали авіаційні бомби. Господар зі сім'єю і дівчатами-галичанками сховалися у просторому підвалі будинку, який водночас слугував пивницею. Що не кажіть, але це виявилося надійним бомбосховищем. Кожен молився по-своєму під звуки вибухів. Страшно було... Дві авіабомби потрапили у будинок, однак з людей ніхто не постраждав.

Вибралися з підвалу, коли канонада вщухла. Моторошно стало від побаченого: повсюди глибокі ями, вирви від бомб та снарядів, будинок вщент зруйновано. Залишалася неушкодженою тільки одна стіна, ота з іконами та розп'яттями (вони також не були пошкоджені), привезеними дівчатами-галичанками.

Оговтавшись, господар промовив до дівчат:

- Твердиня! Яка сила у ваших ікон і яка сильна ваша віра та молитва!..

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів

 

 

Сторінка 1 із 11

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.