15 лютого (за оновленим церковним календарем) – свято апостола Онисима, помічника апостола Павла, про якого він згадує у своїх посланнях з особливою теплотою. Онисим загинув за Христову віру у І столітті.

Народні прикмети:

-Якщи у цей день гостра зима (міцні морози) – весна прийде рано.

-Відлига, встановилася відносно тепла погода, почали брунькувати берези, зацвіли перші підсніжники – зима ще може повернутися, але не надовго. Деревам і квітам вона ненашкодить.

-Капає зі стріхи – буде вдосталь меду.

-Багато калюж – багато трави.

Щоб «закликати» весняне сонце, господині пекли тонкі паляниці (звісно, у вигляді сонця). Інколи поливали їх медом і посипали маком. Такі смаколики призначалися насамперед дітям. Їсти їх мали на лузі, у полі.., головне, щоб була відкрита місцевість і сонце добре бачило дітей з паляницями, само просилося на гостину...

Тарас ЛЕХМАН

11 лютого – свято Власія, архієпископа Севастійського. Жив у IV столітті. Мученик за Христову віру. У народі цей день називають святом Власа, а самого достойника вважають охоронцем домашніх тварин.

За давніми народними синоптичними спостереженнями, цей день може принести різкі похолодання. Вважають: якщо до Власа не було міцних морозів, то на Власа й опісля вони стануть вельми дошкульними, але весна буде гарною. (І навпаки).

З інших народних прикмет та приповідок:

-Холодний Влас – останній подих зими.

-На Власа вода в криницях замерзає.

-Зимові морози найміцніші на Власа.

-Власові морози відморозять носи.

-На Власа одягай кожуха і рукавиці.

-На Власа краще сидіти у хаті.

-На Власа і кінь не хоче виходити зі стайні.

-Глибокий сніг на Власа – весною болото і повені.

Колись на свято Власа люди остерігалися вирушати у далеку дорогу, бо він може заморозити. Тому краще сидіти вдома і грітися біля печі.

У свято Власа господарі «гречно» поводилися з домашніми тваринами, птицею, не підвищували на них голосу, не лаяли їх, бо ті можуть образитися, не принести приплоду, захворіти... Відтак – вся господарка піде нанівець.

Тарас ЛЕХМАН

10 лютого, з поміж інших християнських достойників, вшановуємо преподобного Прохора Лабедника, ченця Києво-Печерського монастиря, чудотворця і зцілителя, який жив в ХІ столітті.

За переказами, він харчувався тільки хлібом з лободи і водою. Але в голодні роки, а тим паче в лихоліття, коли вороги нападали на наші землі, все палили і руйнували, забирали хліб, Прохір міг перетворити насіння лободи на якісне житнє зерно, рятувати людей від голодної смерті.

Жартують, що до дня Прохора баба на печі охкала, бо ще студень. А як прийдуть Прохір і Влас, то скоро прийде весна до нас.

Народна прикмета говорить: «На Прохора відлига – весна буде теплою». Тому,зачувши тепло, баба злазила з печі.

І таке... Як баба злазила з печі, то вже пкла собі калачі. Такий жарт не вважайте недолугим. Головне, щоб було ще вдосталь запасів борошна, вистачило їх до наступного врожаю. Адже лютий – напівхлібниця, коли половину хліба вже спожито... Інколи доводилось ощадити.

Дай Боже, щоб був достаток, а бабуся пекла калачі!

Тарас ЛЕХМАН

2 лютого – Стрітення Господнє, величне церковне свято, яке належить до дванадцяти найбільших.

За релігійною традицією, воно є вшануванням важливої події, коли Пресвята Діва Марія і Йосип Обручник принесли маленького Ісуса Христа до храму. Це сталося на сороковий день після народження Божої Дитини. Так велів іудейський закон. У храмі Богоматір з Сином Божим зустрів Святий Симеон, старець, якому було це напророчено.

Стрітення Господнє також знаменує ще одну важливу подію, коли Ісус Христос, який став Спасителем людства, зустрівся з вірянами.

На Стрітення у храмах освячують свічки і воду. Вважають, що вони мають  чудотворну і зцілюючу силу. Водою окроплюють будинок, хлів, пасіку, домашніх тварин, сад, город, криницю... Якщо в родині хтось захворів, йому давали випити кілька ковтків стрітенської води. Так само все і всіх  обкурюють запаленою стрітенською свічкою. Вона вважається оберегом від нечистої сили, хвороб. Запалюють її і тоді, коли людина померла.

Однак в Україні церковні традиції Стрітення Господнього тісно переплелися з народними обрядами, які існували ще в дохристиянські часи. Наші предки вірили, що саме цього дня відбувається перша зустріч зими з весною. У сиву давнину всі природні явища наділялися особливими силами, людськими або божественними рисами, персоніфікувалися. Тому в цей час визначалося, хто переможе – зима чи весна (ідеться про людські чи надприродні істоти).

У день Стрітення ретельно спостерігали за погодою, змінами у природі, щоб з’ясувати, чи скоро прийде потепління.

Народні прикмети:

-На Стрітення подає дощ – до спекотного літа.

-Сильний вітер на Стрітення – яекай лиха, буревіїв.

-З дахів капає вода – буде багато меду.

-Ясна і тепла погода – до гарного врожаю хліба.

-Сніжить – навесні будуть пізні заморозки.

Тарас ЛЕХМАН