7 січня, відразу після Богоявлення Господнього, Водохреща, відзначаємо церковне свято Собору Івана Предтечі.

За народними повір’ями, у цей день Святий Іван одягає червоний (золотий) жупан. Але не з нагоди своїх іменин. Сьогодні у Предтечі важливіші справи. Він зібрав усі Різдвяні свята у торбину, торбину закинув на спину, понесе її до Риму, а принесе на наступну зиму…

У день Собору Івана Предтечі (Зимового Івана) і наступного дня українці традиційно відзначали проводи Зимових святок, ходили один до одного в гості, а вже опісля бралися до роботи, повсякденних побутових справ. Жінки, найперше, прибирали у хаті, мили посуд, прали білизну, якої після тривалих веселих свят назбиралося вдосталь. Чоловіки займалися господарством, ремеслом.

Народні прикмети:

-Яка погода на Зимового Івана Предтечі – такою може бути на Стрітення.

-Мороз тріщить, Іван хвалить – ще може бути холодно.

-На Зимового Предтечі місяць у тумані – на тривалу відлигу.

-Іван Предтеча засипав зимові свята снігом – проклав довгу санну дорогу.

Тарас ЛЕХМАН

У Надвечір’я Богоявлення Господнього, Йордану (5 січня) і в сам Йордан, Водохреще (6 січня) відбуваються йорданські водосвяття – Мале і Велике. У Надвечір’я – біля церкви, а у саме Богоявлення – не тільки біля церкви, а й у публічному місці, на берегах водойми. Перше водосвяття символізує хрещення Івана Предтечі, а друге – Ісуса Христа.

Після першого і другого йорданських водосвять господарі, як тільки прийшли з церкви, окроплюють свяченою водою усіх домочадців, помешкання, прибудови, криницю, пасік, сад, город, домашніх тварин і птицю, п’ють її, сідаючи до столу на йорданську вечерю. На столі має бути дванадцять пісних страв, неодмінно – кутя та узвар із сухофруктів.

У свято Богоявлення Господнього, відразу після Святої Літургії у церкві, християни, колядуючи, ідуть на ставок, озеро чи річку до хрестильниці, де також здійснюється Велике водосвяття. Христильницю з льоду (звісно, якщо були міцні морози і товста крига) виготовляли парубки. А прикрашали її засушеними квітами, сосновими чи ялиновими гілками, кетягами калини, горобини, кольоровими стрічками дівчата. Інколи обливали червоним буряковим квасом. Перед чистильницею (хрест та імпровізований престіл) утворювалася ополонка, у яку священик занурював хреста, освячуючи воду. Після всіх відправ та обрядів сміливці купалися у крижаній воді.

Ці давні традиції відродилися тільки в часи незалежності України. Почасти вони стали масовими.

Ще з початків християнства Церква вважає освячену йорданську воду за велику святість. Її лагідно, ніжно називають «водичкою-йорданичкою» і зберігають протягом року, замінюючи «стару» на «нову». «Стару» (торішню) воду розливають по полю, грядках, поливають садові дерева і кущі, щоб добре родили, виливають у криницю, аби не пересохла.

Ця вода має здатність зцілювати душу і відновлювати людині сили.

На Водохреща колядники (ця місія виключно дівоча) приходять зі щедрівками до кожної оселі.

Народні прикмети:

-На Йордан вода бурлить у водоймах – весною буде повінь.

-Тонкий лід – рання весна.

-Довгі бурульки – у вуликах накапає меду.

-Водохреща з морозом – холодна погода протримається довго.

-На Йордан дощ – перша половина літа буде з грозами.

Тарас ЛЕХМАН

-У січні – зоряна пороша.

-Січень січе зиму навпіл.

-У січні від холоду грійся, а весною до сонечка смійся.

-Коні лягають на землю перед снігопадом.

-Ворона каркає, сидячи проти вітру – на негоду.

-Дерева вкрилися вночі памороззю – не тепло.

-Узимку шумить ліс – чекай відлиги.

-Кіт згорнувся у клубок – на мороз.

-Собака качається по землі – на сніг.

-Горобці цвірінькають невгамовно – на сніг.

-Сорока під стріху лізе – на заметіль.

-Якщо дме вітер, а паморозі не було – на віхолу.

-Коли вхід до кротячої нірки розташований на північ – зима буде теплою; на південь – холодною; на схід – сухою; на захід – вологою.

-Кола навколо сонця і місяця – на мороз.

-Яскраві зірки – на мороз; тьмяні – на відлигу.

-Хмари біжать проти вітру – на сніг.

-Вітер з півдня починає переходити на північ – завтра буде ясна погода, але мороз стане міцнішим.

Зібрав Тарас ЛЕХМАН

У зв’язку з введенням оновленого церковного календаря (а це було цілком доцільним), зустрічати 14 січня Старий Новий рік тепер залишається як спогад про давню добру традицію. Не забуваймо про неї. А походила вона від розбіжностей Юліанського та Григоріанського календарів, яка у ХХ-ХХІ століттях уже становить 13 днів. І так з кожним століттям буде додаватися по дню. І тільки тепер зустріч Нового року співпала зі зустріччю з Старим Новим роком.

Отож, Старий Новий рік – рідкісний історичний феномен, додаткове свято, яке ми отримали в результаті зміни літочислення. Через таку розбіжність календарів низка країн відзначають два «Нові роки» - за старим і новим стилем. Таким чином, у ніч з 13 на 14 грудня святкували не тільки Багатий вечір, зустрічали Новоріччя, а ще й вшановували Святого Василія Великого, Отця Церкви.

Святого Василія Великого в українському народі здавна вважали покровителем землеробства і хліборобської праці. Саме тому цього дня (рано-вранці) основним обрядом було засівання житла зерном. Таке здійснюють (здійснювали) хлопчики з віншуваннями-побажаннями доброго врожаю, достатку, здоров’я господарю, господині та їхній родині.

Отака хліборобська змістова (складова) Василевого свята свідчить про мирний і працелюбний характер українського народу. Бережімо своє!

Втім, хлопчики-малеча, посівайте і гараздів бажайте усім-усім  будь-де і будь-коли…

Тарас ЛЕХМАН