На сороковий день після Великодня, Воскресіння Христового ми відзначаємо ще одне велике церковне свято – Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа. У народній традиції – Вознесіння, Вшестя. Отож, воно належить до так званих «рухомих» свят, які не мають у церковному календарі чітко визначеного дня.
За аграрним календарем українців, в основу якого покладено набутий нашими пращурами багатовіковий досвід роботи на землі, до дня Вознесіння вже мають бути посаджені всі найнеобхідніші для прожиття городньо-польові культури, а деякі з них уже можуть проростати, наприклад, цибуля, часник, кукурудза, подекуди і картопля. Бо на Вознесіння земля найбільше сприяє росту всієї рослинності. І не тільки в полі чи на городі, а й на луках, у лісах…
Доброю ознакою майбутнього врожаю було, коли озимі посіви хліба сягали господарю «по коліна». Тому він виходив у поле перевіряти, чи «не доведеться щось заново засівати…».
Народні прикмети:
-На Вознесіння тепло – буде теплою Трійця, яку відзначають через десять днів.
-Вознесіння з болотом, то і літо буде з болотом, з дощами.
Як обрядові страви, цього дня господині пекли солодке печиво у вигляді драбинок, «щоб Ісусові Христові було легше підніматися на Небо», і прісні тонкі коржі (інколи з маком), які називали «Божими онучами».
До речі, Вознесіння завжди відзначають у четвер. Тому кажуть: «Ніколи не бувати Вознесінню у середу». А от напередодні, у середу, у церквах відправляється окреме Богослужіння, після якого християни вже не вітаються словами: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!», а звичнішими: «Слава Ісусу Христу! Слава навіки Господу Богу нашому!».
Тарас ЛЕХМАН