Останні новини

4 грудня християни східного обряду святкують Введення у храм Пресвятої Богородиці Діви Марії. Її праведні батьки Яким та Анна довго не мали дітей. Подружжя було в розпачі й дало обітницю віддати народжену дитину на служіння Богові. І народилася в них донечка Марія. Коли дівчинці виповнилося три роки, її одягли в найкраще вбрання і привели до єрусалимського храму. Первосвященик зустрів Марію у притворі і повів у святая святих, у те приміщення, до якого з усіх людей лише сам ходив з очисною жертовною кров'ю. Від цього дня дитина жила в храмі, присвячуючи свій час богоугодним справам, рукоділлю, молитвам й читанню Святого Письма. Так тривало майже 14 років...

...З приходом зими люди починають готуватися до передріздвяного циклу свят. І першим найвеличнішим з них є Введення. У деяких етнографічних регіонах України зберігається давній звичай святити воду у цей день.

14 грудня відзначаємо день старозавітнього пророка Наума. За церковним календарем, свято не належить до визначних, але у давнину у народному побуті українців святкували його урочисто.

За старих часів саме цього дня діти йшли до школи, розпочиналося навчання. Тому казали: “Святий Наум наставляє на ум”. Випровадивши дитину до школи, батьки зверталися з молитвою до Святого Наума (нерідко робили це в церкві, запрошували на Богослужіння хресних батьків дитини, особливо, коли вона вперше пішла до школи), щоб наука дитині добре давалася. Адже чим би в майбутньому людина не займалася, нема такої сфери діяльності, де не знадобилися б глибокі знання, широкий кругозір, розум, кмітливість. А сам досвід вже прийде з часом, з постійною практикою. Тож коли, як не в дитинстві навчатися різного роду премудростям наук?!. Допитливий дитячий мозок здатен, наче губка, усотувати найрізноманітніші знання.

Андрій Первозванний, якого вшановуємо 13 грудня, був першим з апостолів, хто пішов слідом за Ісусом Христом. Згодом він привів до Спасителя свого рідного брата — Святого апостола Петра, з яким займався рибальством. Після смерті Сина Божого Андрій відправився на Північ, а потім на Схід проповідувати християнство, за що був страчений (розіп'ятий на хресті) язичниками.

Давня легенда говорить, що Андрій Первозванний проповідував християнську віру на Північному побережжі Чорного моря, на берегах Дніпра, де згодом постав Київ. Літопис, який датується XIII століттям, містить переказ про заснування Києва саме Андрієм Первозванним: “На цих горах засяє Ласка Божа, буде велике місто..., і Бог збудує багато церков”. Можливо, це й прекрасна легенда, однак його називають основоположником Української Церкви.

Але до того, як Церква почала відзначати свято Андрія, наші предки здавна цього дня відзначали своє свято, пов'язане з дохристиянською обрядовістю та магічними ритуалами, що мали переважно любовно-магічне та аграрно-магічне спрямування. Деякі традиції минулого збереглися й до наших днів.

За давніми народними повір'ями, Андріївська ніч (з 12 на 13 грудня), як і ніч на Катерини (з 6 на 7 грудня), допоможе незаміжнім дівчатам пізнати свою долю: чи випаде вдале заміжжя, чи доведеться ще рік дівувати. Тож слід було поворожити...

Серед численних жіночих народно-побутових свят мабуть найзнаменнішим є день Святої великомучениці Катерини, що припадає на 7 грудня.

Дослідники дохристиянської і ранньохристиянської культури, вірувань східних слов'ян вважають, що в давнину це було свято дівочої долі, але згодом Церква пов'язала його зі Святою Катериною (в перекладі з грецької - “чиста душа”). Життя Катерини припадало на кінець III — початок IV століття — період жорстоких гонінь на християн імператора Максиміана. Катерина, дочка грецького царя Ксантоса, була страчена за віру у Христа, якої не зреклася навіть під час тортур.

В Україні ставлення до цієї святої, як і до інших великомучениць, вельми шанобливе. Отож невипадково свято Катерини називають святом дівочої долі (загинула вона дівчиною). Ще наші пращури вірили, що при народженні людини Бог неодмінно посилає їй долю — добру чи лиху.

17 грудня християни східного обряду вшановують Святу великомученицю Варвару. До речі, частки її мощей зберігаються в Україні.

Батько Варвари був дуже багатою та знатною людиною. Він рано втратив дружину, тому всю свою любов й увагу віддав доньці. Але навіть ця безмежна любов не врятувала Варвару від жорстокої батьківської кари. Він був язичником, а дочка — християнкою (потайки від батька прийняла Святе Хрещення). Тому батько, насамперед боячись втратити свою суспільну репутацію, майно віддав Варвару правителю міста Іліопіль (Мала Азія), де вони проживали, на тортури душевні й тілесні. Та дівчина не зреклася своєї віри. Батько сам відрубав доньці голову. Це сталося 290 року за часів правління імператора Максиміана.

В Україні здавна вшановували Варвару як святу, що у важких обставинах рятує від небезпеки наглої смерті без причастя. Бо існував переказ про те, як до неї у в'язницю з'явився Ісус Христос, зцілив її рани та причастив. У народі говорили: за великий подвиг віри Свята Варвара отримала особливий дар визволяти людей від випадкової, несподіваної смерті. Ось, наприклад, чому шахтарі (люди вкрай небезпечної професії!) вважають її своєю покровителькою.

17 грудня, за народними астрономічними спостереженнями, поворот сонця на весну. Але, зазвичай, саме на цей період припадає початок найміцніших морозів. А ще — найкоротші дні і найтриваліші ночі. Однак після Варвари (доречніше сказати — після свята Анни, 22 грудня) дня трохи буде більшати. Тому казали: “Варвара ночі увірвала, а дня доточила”. За Варвариним днем прогнозували, якою буде погода на Різдво: “Якщо мороз, то й Різдво з морозом; відлига — Різдво тепле; густий іній на

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.