(ЛЕГЕНДА)

Було це у давнину, коли люди жили в злагоді з природою і не полювали на тварин, а ті на них не нападали, не кусали, жодної шкоди не завдавали. Тоді люди і звірі мали спільну мову.

Та якось одна нерозсудлива Людина порушила закон гармонії і миру…

Сталося це так. Людина побачила, що гадюка відклала яйця, з яких ось-ось мали з’явитися на світ Божий гадюченята. Вирішила Людина покепкувати:

Ти, Гадюко, не птах, не літаєш, бо крил не маєш, а відкладаєш яйця. Зараз я їх розчавлю і подивлюся, що там у них є…

Гадюка почала слізно просити, благати не робити цього, бо в них – її діточки, вони ні в чому не винні, як і сама мати. Такими їх Бог створив.

Однак нерозсудлива Людина не послухала Гадюки і здійснила задумане…

Відтоді, на знак помсти, гадюки жалять людей.

(Записано у с. Реклинець Сокальського району Львівської області; оповідач – Микола Васько, 1946 р.н.).

Записав Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 9-Б класу Червоноградської СШ №8

Нам не раз доводилося чути міфологічну назву «Буян-Острів». Що вона символізувала в уяві наших далеких пращурів – східних слов'ян-язичників?..

Як стверджують давні літописні та народно-поетичні джерела, Буян-Острів (інші назви – Курган-Острів, Буєвий острів, Киян-Острів) – це острів у далекому морі-океані, на якому росте велетенський дуб (Дерево життя). На цьому острові розташувалося головне царство Змія-Горинича, де стоять три палаци: золотий, кришталевий і діамантовий, а в стайнях – такої ж масті коні, на яких він обїжджає свої володіння.

Легенда оповідає, що один парубок-сміливець побував на цьому острові. Відтак, над золотим палацом летів цілий рік, над кришталевим – два, а над срібним – три.

Живе на цьому острові дочка Змія-Горинича – Маринка. До неї звертаються люди у замовлянні від змій.

У дуплі дуба замешкала цариця Веретенеця зі своїм польовим, водяним, лісовим, луговим військом.

Назва «Буян-Острів» походить від слова «буй» - буяти (синонім – «яр») і поєднує в собі назви весняний, палкий, пристрасний, родючий. Вірили, що там зимують птахи, відлетівши у вирій. Тож інша назва острова – Ирій. (Без літери «В»). На Буян-Острові зосереджені всі могутні, непоборні весняні сили: громи, блискавки, вітри, грози, рясні життєдайні дощі. Тут також проживають усім старші від старших змія, бджола-матка, птах ворон, птах із залізним дзьобом… Від них пішов цей рід.

У пізніших замовляннях східні слов'яни-язичники «поселили» на цьому острові і діву Зорю, і богиню Ладу, і навіть старозавітнього пророка Іллю, який нагадував їм Перуна-Громовержця.

Підготував Тарас ЛЕХМАН.

За два колометри від села Стаївка Сокальського району, у напрямку українсько-польського кордону, є святе місце – Корчмин. Багато століть тому там з’явилася Божа Мати…

1360 року татарами було спалене українське село Нова Гребля. Згоріли не тільки помешкання місцевих мешканців, а й церква. Вціліла лишень корчма. Все ж люди відбудували село і стали його називати Корчмин.

У 1382 році через село Корчмин перевозили ікону Божої Матері у золотих шатах, яку, за переданнями, намалював Святий апостол і євангелист Лука. (Ймовірно – один з найдавніших списків його ікони).

Побутує переказ: біля спаленої церкви підвода з іконою зупинилася і не могла зрушити з місця. Скільки пар коней (чи то волів) не запрягали, як тільки не намагалися штовхати підводу, а результату – «пшик». Якась невидима рука тримала її. Тоді місцеві мешканці вирішили зняти копію з ікони. Віразу знайшли маляра. Той справно виконав роботу й підвода з іконою рушили далі. Згодом на цьому місці побудували церкву. (До речі, такі перекази щодо побудови нових церков, капличок, вибору місця для них зустрічаємо доволі часто).

Детальніше:КОРЧМИНСЬКА БОГОРОДИЦЯ

Був давно чоловік і жінка. Мали вони одного сина. Оженили його і мали невістку. Дідо дуже любив худобу, а найбільше вівці. Він казав, що вівця — уберихата. З неї і кожухи, і сукно, і ліжники, і сведри, і рукавиці, і шапки, волоки, капці, попружки і дзьобні. А баба чула від старих людей, що хто разує дванадцять п'ятниць сходу місяця, то буде знати, коли прийде його смерть. Баба була дуже побожна.

Помер дідо, а баба лишилася з сином та невісткою. Мали худобу, а найбільше овець. Одного разу під час кочіння овець син і невістка спали. А баба вночі кричить:

— Сину, вставай, підоймися. Там овечки покотилися, самі ягнички начинили. Межи ними є оден баранець, круторогий, золотововний.

Детальніше:БАРАН ІЗ ЗОЛОТОЮ ВОВНОЮ