Останні новини

Оспіваний у народних піснях, кінь здавна мав пошану у людей, адже його роль у господарській діяльності та житті людини була (і почасти залишається) неабиякою важливою. Кінський череп наділявся властивостями оберега від нечистої сили, вважався символом родючості землі. Господарі нерідко застромляли його у тин на городі, щоб все родило, або тримали на пасіці, щоб бджоли велися, прикріплювали на клуні як охоронну силу від злих чарівників та інших нечестивих істот. Голову коня закопували під час будівництва греблі, щоб болотяний дідько не зміг її зруйнувати.

Вважалося, що зілля, яке проросло крізь очиці покинутого кінського черепа, має не тільки лікувальну, а й чудодійну силу. Але при необережному, неправильному поводженні, він може становити небезпеку, у ньому може зачаїтися зла сила. А її — не чіпай! Згадаймо давню легенду про Віщого Олега, коли із кінського черепа виповзла гадюка і вжалила князя.

Змій у народній уяві українців — це не тільки небезпечний плазун, який може вжалити людину і завдати їй лиха, а то й принести смерть. Його ще сприймають і як уособлення злих демонічних сил та пов'язують з ним легенди і повір'я...

Справді, він — популярний персонаж української демонології та фольклору, зокрема тих творів, у яких тісно переплелися язичницькі, старозавітні і новозавітні (біблійні, християнські) мотиви та середньовічні літературні фантастичні сюжети.

Змієві завжди було притаманне зловороже ставлення до людей, він зваблює жінок і дівчат, пожирає дітей, вбиває чоловіків, спалює оселі, а то й цілі міста, села може спопелити тощо. Нічого доброго від нього не чекай! Словом, лиходій!

Як представник нечистої сили, Змій здатний перевтілюватись. Наприклад, ударившись об землю, прибирає вигляд молодого привабливого парубка; навіть без перевтілення спроможний розмовляти людською мовою, але це буде мова сатани. Легко пригадати біблійний сюжет про яблуко спокуси.

Звичайно він нагадує куль (кіп) соломи, з якого сипляться іскри. Проте може виглядати і як людина, тільки з кількома головами (найчастіше — трьома). Має ця міфологічна істота і крила, які знімає, ідучи межи люди.

Заманюючи дівчат, Змій підкидає на дорогу шовкову хустку, перстень чи запаску. Котра з дівчат підніме якусь річ і принесе додому, до тієї й ходитиме він ночами у вигляді парубка, допоки не зведе у могилу. Аби позбутися Змія, слід віднести знайдену річ назад.

Полює Змій і за людськими душами, підмовляючи людей записати їх за викуп.

Домашній улюбленець багатьох дбайливих господарів і господинь — півень (двір без нього — пустка) породив безліч повір'їв. Наприклад, його крик віщує наближення дня, відганяє від хати нечисту силу і злих духів.

У численних оповіданнях, легендах про відьом, чортів та упирів людина, що протистоїть потойбічному, має протриматися всю ніч, допоки на світанку тричі не заспіває півень. Тоді нечиста сила змушена відступити. Цей мотив знайшов яскраве втілення у повісті Миколи Гоголя “Вій”.

Побутувало й таке повір'я: якщо півень обходив навколо обійстя, а потім злітав на тин і співав, знали: треба чекати гостей. Вони прийдуть з того напрямку, куди горланить півень.

Мишу бачили всі. У когось вона викликає посмішку, у когось огиду, переляк, у когось злобу, бо залізла у мішок із зерном, хтось відразу пригадує дитячі віршики, казки про хитру мишку, що спроможна обдурити котика... Але, погодьтесь, не всі знають про давні народні повір'я та прикмети, пов'язані з нею...

Миша — доволі популярний образ українського фольклору, насамперед казок. Вона, за народною уявою, вважається нечистою твариною. На Поділлі та Гуцульщині переказували, що миша прогризла дірку в Ноєвому ковчезі, і рід людський врятувався лише завдяки котові, який задушив мишу і заткнув дірку своїм хвостом.

Загальнопоширеним було вірування, що миша обов'язково перетвориться на кажана (летючу мишу), якщо з'їсть бодай крихту свяченої паски.

Мишу і кажана народ тісно пов'язував із світом відьом та чарівників, які можуть обертатися в цих тварин або перетворювати на них людей.

Кістки кажана використовували у ворожінні як приворотний засіб. На Прикарпатті вважали, що мертвий кажан, прикріплений над дверима стайні, здатен відганяти нечисту силу. Такі чудодійні властивості мала тільки прикріплена підкова.

Вихор — образ, що суттєво відрізняється від народних уявлень про вітер, який мав подобу сердитого вусатого дідугана. Вихор — різновид нечестивця, вкритий шерстю чорний чоловік з крилами, великими нігтями та хвостом. Живота вихор не має, і нутрощі його відкриті. Живе у полі або в скелі, постійно перелітаючи з місця на місце. Особливо рухливим вихор стає перед бурею. Коли він здіймається, то, казали, що це сам нечистий справляє весілля.

Потрапити у вихор вважалося небезпечним, оскільки це могло спричинити психічну хворобу або каліцтво.

У народній традиції існувала ціла система магічно-захисних дій, аби уникнути вихора. Зокрема вірили, що вихора можна вбити, кинувши у нього ножем...

ВІЙ

Вій — демонічна істота, що має образ старого дідугана з величезними бровами. Назву свою отримав через довгі й густі вії, що тягнуться аж до землі.

У народних переказах відомий ще під назвою шолудивий Буняк. Його погляд може вбити людину, від нього будинки западають під землю, а на їхньому місці утворюються озера або провалля. Поглядом може спопелити село чи місто. Однак від згубної дії його погляду рятує те, що Вій нікого не бачить крізь свої густі вії та брови.

Ймовірно, що з оповіданням про Вія пов'язані повір'я про недобрі очі й зурочення, згідно з якими від злого погляду все гине чи псується.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.