Заручини — захоплюючий етап сватання, остаточне закріплення згоди на шлюб парубка і дівчини, а також згоди на такий шлюб їхніх батьків. Водночас це й перший суто передвесільний обряд, що набував законної чинності з огляду на звичаєве право. У минулому він виглядав в українців доволі цікаво...
На заручини до молодої приходили разом із молодим його батьки, родичі та хресні батьки. Всі сідали до столу, а молодих виводили на посад — спеціально відведене місце для них. Щоправда, в багатьох етнографічних виданнях це слово має декілька тлумачень: один з елементів обряду заручин; викуп молодим права зайняти місце біля молодої (останнє здійснювалося вже на весіллі). Як би там не було, але якщо молодими і їхніми батьками дано остаточну згоду на шлюб, то старший староста накривав рушником хліб, клав на нього руку дівчини, зверху на її руку — руку парубка і перев'язував обидві руки рушником. Після цього ритуалу молода перев'язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або власноруч вишитими сорочками.
У різних етнографічних регіонах України такий обряд мав свої локальні ознаки, особливості, смислове наповнення. Приміром, у Карпатах обдаровувала присутніх на заручинах (окрім пов'язування рушників, що робила дівчина) мати нареченої. Вона ж “засівала” молодих пшеницею (інколи це були зерна, освячені у церкві) і посипала на них білу вовну, подавала мед (хліб з медом), який символізував єднання молодих, їхніх батьків та родичів.