Зажин — традиційна форма особистого найму на час жнив. Селян, які вдавалися до неї, називали зажонщиками, женщиками, заженниками. В основі зажину був договір про взаємні обов'язки та умови плати, який коригувався лише за непередбачених обставин. Для найбіднішого селянства зажин був ледь не єдиним джерелом існування. Пошуки такого заробітку починалися з Великого посту. Найчастіше зажонщики домовлялися напередодні Трійці.

Для формування артілей зажонщиків існували спеціальні місця збору (становки).

Розмір оплати праці зажонщиків звичайно дорівнював кожному третьому снопу (третина). Така традиція особливостійко зберігалася між селянами. У поміщицьких господарствах оплата була значно меншою або передбачала додаткові роботи. Крім натуральної оплати, звичай вимагав, аби роботи велися на господарських харчах.

Християнське свято Покрови Пресвятої Богородиці (14 жовтня), запроваджене у Візантії на згадку про чудесне визволення Константинополя від сарацинів, серед українців, які століттями страждали від чужоземних набігів та поневолень, набуло особливої популярності. Божу Матір вважали своєю покровителькою запорізькі козаки. Щорічно з великою урочистістю вони відзначали це свято на Січі у своєму головному храмі Святої Покрови.

У селянському побуті за станом погоди на Покрову намагалися передбачити характер майбутньої зими. Вважали, якщо на Покрову вітер з півночі, то зима буде дуже холодна і з хуртовинами, якщо з півдня — то тепла. Також казали: “Покрова покриває або листом, або снігом, або траву памороззю”.

До свята Покрови (це — максимальний термін) закінчували сівбу озимих. У цей час розпочиналася пора весіль, яка тривала до Пилипівського посту (починається 28 листопада). Дівчата, які бажали взяти шлюб саме цього року, молилися до Богородиці: “Свята-Пресвята Покровонько, покрий вінцем головоньку...”.

Детальніше:НА ПОКРОВУ ЗИМУ ЗАВБАЧАЮТЬ...

Якщо перед початком Великого посту справляють запусти, Масляну, то перед Різдвяним постом (Пилипівкою) — Заговини. Оскільки Різдвяний піст завжди припадає у період з 28 листопада по 6 січня, тож Заговини святкують 27 листопада, коли у церквах східного обряду вшановують Апостола Пилипа (Филипа).

Увечері напередодні Пилипівського посту готували смачну обрядову вечерю: борщ, локшину, вареники, голубці, смажили м'ясо, зокрема птицю. За добрим звичаєм, до батьків навідувалися на вечерю молодята, які щойно побралися, а також запрошували кумів та одиноких сельчан. Частку вечері віддавали бідним, сиротам. Такі гостинці, як правило, розносили по селу діти.

Ті родини, чиї діти ще не побралися, збиралися у так звану “складчину”. Кілька сусідських сімей сходилися в одну з осель, приносячи їжу, напої, щоб “велично й урочисто провести Пилипа”, бо він “того заслужив”. Несли, що “Бог послав”, не скупилися почастувати тих же самотніх літніх людей, сиріт.

Детальніше:ЗАГОВИНИ: “ПИЛИП НЕ ДО ВСІХ ПРИЛИП...”

У давнину кожна українська дівчина готувала до свого весілля посаг (придане), зокрема ту його частину, що становить так звану “скриню” - вишиті сорочки, рушники, постіль, хустки, стрічки, намиста, зберігала подарунки, що їй дарували батьки, родичі, інші дівчата. Звісно, як же було обійтися без освячених ікон! Тепер така традиція, на жаль, залишається маловідомою для широкого загалу.

Посаг дівчини складався з двох частин: худоби та скрині. Щодо першої, то її виділяв батько. (Було, що й мати, коли батька не стало, інші родичі, які не мали прямих спадкоємців, а самі вже — у похилому віці). А це — худоба, певна сума грошей, клаптик поля. Але те, що входило до скрині, дівчина мала готувати собі сама або ж разом з матір'ю. Обов'язковими мали бути рушники та хустки, якими дівчина обдаровувала весільних гостей.

Отож до весілля дівчині належало добряче потрудитися. Однак така праця не була для неї обтяжливою. Вона виконувала її здебільшого на вечорницях, “дівочих посиденьках”, де і розважалися, і працювали. Словом, часу юнки не марнували.

Детальніше:“ЯК Я СЯДУ НА ПОСАГУ...”