У народно-побутовій культурі та давніх віруваннях українців чільне місце займали різного роду ворожіння. Але вже у XIX столітті більшість з них втратили свою магічну сутність, “прагматичне” значення і стали веселою традиційною розвагою молоді. Тепер же вони зустрічаються тільки в театралізованих дійствах.
В етнографічних довідниках ворожіння визначаються, як різні способи вгадувати долю, завбачати майбутнє, прогнозувати врожай (в останньому не йдеться про народні прогностичні прикмети, спостереження за змінами у погоді та природі). Переважна більшість ворожінь грунтувалась на забобонних уявленнях: люди прагнули зазирнути в майбутнє через посередництво потойбічних сил, через, начебто, контакти з померлими предками.
Дослідники-етнографи розподіляють ворожіння на “оказію”, тобто приурочені до певного випадку (побудови житла, шлюбу, народження дитини тощо), й “календарно-обрядові”, приурочені до певних свят. Найоптимальнішими періодами для ворожінь вважали Святий Вечір перед Різдвом Христовим, Новий рік (Меланчин вечір з 13 на 14 січня), Великдень, Івана Купала, Катерини, Андрія.