14 жовтня — Покрови. Повна назва цього величного церковного свята — Покров Пресвятої Богородиці. А віднедавна воно ще й стало державним святом, адже Покрову вшановували козаки-запорожці, воїни УПА, вона є Берегинею сучасного українського війська. Не меншу популярність має свято і суто в народному побуті.

В Україні цей день відкривав весільний сезон. На Покрови незаміжні дівчата йшли до церкви і молилися до Пресвятої Богородиці, щоб послала їм наречених, не обділила долею. “Покровонько, Покровонько, покрий мені головоньку. Чи хусткою, чи шматиною, щоб не ходила дівчиною”. Це вже примовляли поза храмом, і кожна потайки.

Вважається, яка погода на Покрови — такою буде зима.

За народними традиціями, у свято мати з дочкою йшли до криниці із запаленою свічкою зазивати Матір Божу “капнути сльозу”. Капаючи краплинами воску, просили: “Матінко Божа, нехай усе зле буде мертвим”. Сусіди у цей день обмінювалися хлібинами і побажаннями: “Бог мені дав, і я вам даю, аби було на щастя, на здоров'я, на мир та злагоду”.

Детальніше:ПІСЛЯ ПОКРОВИ — ВЕСІЛЬНИЙ СЕЗОН

3-го жовтня — Денисів день. Він “славиться” своїми вітрами і, кажуть, тільки зрідка, коли природа відступить від цього правила, то вітер не дме.

Зазвичай, за напрямком вітру селяни визначали погоду на найближчий час: північний вітер віє — на холод, південний — на тепло, західний — на сльоту, мокречу, а східний вітер віщує сонячну погоду, але прохолодну. Не дивно, адже осінь господарює.

Вдавалися і до забобонів. Вважали, що східний вітер на Дениса сприятливий для різного роду починань, добре щось планувати та задумувати. Отож у Денисів день молоді, які щойно побралися, розмірковували над своїм майбутнім спільним життям, наприклад, розраховували сімейний бюджет, розплановували спільне дозвілля, продумували, як і де у недалекому майбутньому вони житимуть, як облаштуються у своєму сімейному гніздечку, забезпечуючи затишок та добробут у хаті, тощо. Особливо приємні клопоти для молодого подружжя, пов'язані з продумуванням інтер'єру свого житла. Адже у цю справу вкладаєш душу, робиш справу на багато років, щоб у подальшому не відчувати дискомфорту у власній оселі.

Недарма кажуть: “Коли молишся, то молися так, наче завтра маєш померти; коли щось будуєш, то будуй на тисячу років!”.

2 жовтня, за церковним календарем, день, присвячений Святому мученику Трохиму, який під час язичницького свята визнав себе християнином, зазнав багатьох страждань, тортур, а потім його стратили. Це сталося 280 року в Малій Азії.

У народі вважали, що Трохим є покровителем пасічників і в цей день починали переносити вулики на зимівку. Хто ревно опікується своїми бджолами, говорили старші люди, той обов'язково дочекається від Трохима допомоги та підтримки, і матиме вдосталь меду.

Згідно з давніми українськими звичаями цей день вважали вдалим для остаточного вибору своєї пари. Тому “на Трохима не проходить щастя мимо, куди Трохим — щастя за ним; Трохим іде — щастя несе”. Особливо очікували свята Трохима ті дівчата, які збиралися заміж, навіть замовляли Богослужіння у церкві.

Детальніше:ТРОХИМ ІДЕ — ЩАСТЯ НЕСЕ

8 жовтня у церквах східного обряду вшановують преподобну матір Єфросинію, яка, зрікшись мирського розкішного, але грішного життя, переодягнулася у чоловічу одежу і подалася до монастиря, де прославилася щирою молитвою і ревним служінням Богові та людям. Щоправда, історики християнства оповідання про неї вважають недостовірними. Можливо, це — збірний образ.

Крім того, в українських православних церквах вшановують преподобну Єфросинію (світське ім'я — Феодулія), княжну Чернігівську. Вона була дочкою чернігівського князя Святого Михайла. Народилася княжна 1212 року і виховувалася в Києво-Печерському монастирі серед жіночого згромадження. Була заручена з Миною, князем Суздальським. Уже готувалися справити весілля, але Мина помер до її прибуття у Суздаль. Тоді княжна постриглася в черниці, присвятивши життя молитві. Бог наділив Єфросинію даром передбачення і здатністю творити дива. Через молитву вона зцілювала хворих. Як розповідають деякі джерела, також уміла лікувати травами.

За народним прогностиком, коли на Єфросинії не холодно, то це на теплу осінь, а коли навпаки, то “Михайло (21 листопада) приїде на білому коні”, настане рання зима.

Українці вважали цей день дуже вдалим для шаткування та квашення капусти, оскільки пошаткована та приготована в цей день капуста має довго зберігатися, не втрачати смакових якостей. Тож “не треба в капусту олії, коли пошаткуєш на Фросинії”. Тому цей день назвали “капустником”.

Ще одна особливість свята Єфросинії, що цього дня їли тільки перші страви — юшки, супи, борщі. Надто важких робіт не виконували. (Але свято не належить до великих церковних).

З днем Єфросинії пов'язують ще й таку прогностичну прикмету: “Ранній сніг — на ранню й теплу весну; якщо він на свято Фросі глибокий, то наступного року буде гарний врожай; якщо м'який (або “сухий” - випала снігова крупа) — літо буде погоже”.