Прикладом глибокої дитячої віри у Христа, готовності піти за неї на страхітливі муки і навіть прийняти люту смерть — є духовний подвиг Святих Віри, Надії, Любові, а мудрого й побожного виховання дітей — їхньої матері, ревної християнки Софії, яких у церквах східного обряду вшановують 30 вересня.

Святі мучениці жили у Римі у II столітті за часів правління імператора Адріана. Софія, вдова-християнка, сама виховувала трьох донечок: Віру — 12-ти років, Надію — 10-ти років і дев'ятирічну Любов. Змалку вони навчилися читати Євангеліє, що додавало їм сили і твердості духу.

Одного разу імператору-язичнику донесли про їхню приналежність до християн. Це був страшний час для християнства, коли за віру в Єдиного Живого Бога людей піддавали жорстоким тортурам і страчували.

Спочатку імператор викликав до себе матір Софію і почав розпитувати про віросповідання. Та не зреклася свого Бога, а лише підтвердила, що вірує у Нього. Тоді правитель наказав жінці-язичниці наглядати за Софією. Через три дні викликав на суд.

Детальніше:ВІРА, НАДІЯ, ЛЮБОВ — СИМВОЛИ ХРИСТИЯНСЬКИХ ЧЕСНОТ

Святий Спиридон Тримифунтський народився близько 270 року. У кіпрському місті Тримофунт (сучасний Саламін) служив єпископом. Але це — згодом...

До того часу займався скотарством, хоча походив з багатої родини, брав активну участь у громадському житті, виконував обов'язки священослужителя.

Спиридон не був самітником: мав дружину і дітей. Однак він дбав не лише про сім'ю, а й про ближніх. Всі свої прибутки майбутній святий роздавав потребуючим. До нього зверталися босі та голодні, хворі та немічні. Багатьом прохачам він займав чималі суми грошей, не чекаючи від них відсотків чи якихось зобов'язань, а то й повернення. Він безперервно повторював нужденним: “Користайтеся з моєї допомоги на Божу славу, а коли зможете, то повернете позику...”.

Господь бачив чуйне серце свого обранця, втішався його безкорисливістю і великодушністю, за що нагородив кіпрського священослужителя даром чудотворення. Спиридон вів богоугодне життя, зціляв невиліковно хворих та виганяв злих духів.

Детальніше:СВЯТИЙ СПИРИДОН

Дмитрів день, який християни східного обряду завжди відзначають 8 листопада, не тільки величне церковне свято, а й осіннє свято народного аграрного календаря українців.

Віддавна за народними уявленнями вважалося, що Святий мученик Дмитро завершував землеробський рік, замикав землю і приводив зиму. Отож і селянин після “мук”- важкої праці на ниві міг трохи відпочити. Той же Святий Дмитро тримав у себе ключі аж до весни, коли передавав їх Святому Юрієві.

Після Дмитра, зазвичай, вже не засилали сватів, і тому казали: “До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі лавку нею витри”.

Субота перед Дмитром вважалась як “дідова субота”. Церковна громада часто влаштовувала щедрий, ситний поминальний обід для старців і жебраків.

У народі приповідають: “З Юрія — хороводи, а на Дмитра — вечорниці”.

Детальніше:НА ДМИТРА — СВЯТО ПАСТУХІВ

Зажин — традиційна форма особистого найму на час жнив. Селян, які вдавалися до неї, називали зажонщиками, женщиками, заженниками. В основі зажину був договір про взаємні обов'язки та умови плати, який коригувався лише за непередбачених обставин. Для найбіднішого селянства зажин був ледь не єдиним джерелом існування. Пошуки такого заробітку починалися з Великого посту. Найчастіше зажонщики домовлялися напередодні Трійці.

Для формування артілей зажонщиків існували спеціальні місця збору (становки).

Розмір оплати праці зажонщиків звичайно дорівнював кожному третьому снопу (третина). Така традиція особливостійко зберігалася між селянами. У поміщицьких господарствах оплата була значно меншою або передбачала додаткові роботи. Крім натуральної оплати, звичай вимагав, аби роботи велися на господарських харчах.