Замок Паланок, у місті Мукачеве на Закарпатті, дуже таємничий. Це - колишня резиденція Трансильванського князівства, одним з правителів якого був не хто інший, а сам Дракула!..

У Трансильванському замку підписувалися міжнародні документи, мирні договори, на його території відбувалися народні повстання.

Будучи побудованим, за різними даними, в 900-1300 роках, , звісно, з добудовами, реконструкціями, замок став справжньою пам'яткою архітектури та історії. Пережив незліченну кількість своїх господарів і мешканців, десятки штурмів і облог та зберігся майже в ідеальному стані до наших днів.

Більшою мірою прославили цю фортецю дві жінки - Софія Баторі та Ілона Зріні - свекруха і невістка, які, керуючи замком, встигали ще й ворогувати між собою. І якщо Ілона увійшла в історію як хоробра захисниця, то Софію Баторі спіткала страшна містична слава. Часто розповідають, що ця жінка мала пристрасть до людської крові і не тільки вбивала заради неї, а й приймала криваві ванни, приносячи в жертву 13-річних дівчаток...

Так це чи ні - сказати важко..

Липень починає жнива. Залежно від клімату через географічне розташування земель, погодних умов у різних регіонах України, їх початок не співпадає у часі на всіх просторах нашої держави. Наприклад, на Сокальщині – це третя декада липня.

У давнину жнивам передував дуже цікавий обряд – зажинки. На жаль, тепер вже мало хто його дотримується. Як тільки дозріло жито, пшениця, інші хлібні злаки, господині брали зі собою хліб-сіль, стрітенську свічку, йорданську воду і йшли в поле зажинати ниву.

З першого зжатого снопа виготовляли дідуха. Також з частинки цього снопа обмолочували зерно. Жменьку давали домашній птиці, щоб добре неслася, плодилася, особливо частували курей, а жменьку святили у церкві. Освячене зерно змішували з добірним, яке мали висівати.

Крім зажинок робили й закрутку: сплітали з хлібних стебел вінок, але так, щоб їх не вирвати із землі. Вважалося, що така закрутка оберігатиме хліб від ока лиходія.

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН.

Третя декада липня у Східній Галичині (і, звісно, у нас на Сокальщині) символізувала розпал жнив, які б мали завершитися до свята Бориса і Гліба (6 серпня), бо інакше «будеш без хліба». Це вже опісля справляли обжинки.

У давніші часи єдиним знаряддям для збирання хліба були коса і серп. Працю розпочинали урочисто, після спільного молебню у церкві. А потім – на полі з’являлися чоловіки у широких білих штанях, лляних сорочках, з брусками (ними підточували коси) за поясом і самими косами. Мали коси ще й про запас.

Дівчата, молодиці, господині виходили на поле зі серпами. Важка праця! Та ще й під пекучим сонцем!.. Але встигали співати жнивних пісень. А що вже мовити, коли поверталися увечері додому…

Дожинаючи нивку, женці залишали трохи незжатих стебел Спасові на «бороду». (Спас – у дохристиянські часи вважався богом врожаю). На Поліссі її називали «перепелицею». Вона мала стати останнім притулком для цього птаха. На Волині такі «бороди» називали «козою».

Детальніше:ЖНИВА

Не той хліб, що в полі, а той, що в коморі. Тож після жнив по всій Україні велично й урочисто справляли обжинки, з піснями і навіть із застіллям.

А в самий день завершення жнив, коли дожинали останню смужку ниви, допомагаючи один одному, окремі женці ходили по полю,збирали колоски і плели спільний вінок.

На Поділлі, крім вінка, плели й «квітку» - п’ять або шість невеличких снопиків сплітали так, що це справді нагадувало квітку. Її і вінок давали найгарнішій і найвправнішій дівчині. З ними вона йшла попереду громади з поля у село.

Господар (старійшина села, війт) виходив на ганок чи поріг хати, брав «квітку», розпитував женців про те, про се (для годиться) і всіх запрошував на вечерю, щедро частував. Як правило, це була спільна вечеря – гуртом приносили все, хто що міг. Навіть вечеряли на церковному подвір’ї, винаймали троїстих музик. Веселилися до ранку. Мали право на такий перепочинок!

Детальніше:ОБЖИНКИ