Останні новини

 

 

22 квітня вшановуємо Святого Євпсихія.

Колись у цей день загадували на горох: якщо він видався тихим, ніч була зоряна - рік на горох буде багатий.

Побутували й інші прикмети та повір'я. Зокрема:

- Якщо знайдеш стручок з дванадцятьма горошинами, то забезпечиш собі щастя й добробут на весь рік. А наступного року шукай новий «багатий» стручок!

- Розсипати горох - на сльози.

- У хаті, де вночі часто блукають мертві душі, слід розкидати горох. Тоді вони заспокояться. (Ось такі два суперечливі тлумачення).

- Бородавки щезнуть, коли до них доторкнутися горошиною, а потім спалити її на відкритому вогні.

Аби позбутися різних недуг, того дня зверталися і до води. На світанку обов'язково вмивалися джерельною водою. Росою, якщо така випала, вмивали очі, щоб зникло більмо, повернувся зір...

 

 

 

 

Писанка — неодмінний атрибут Великодня. На жаль, етнографічні довідники здебільшого подають таке “сухе” тлумачення: фарбовані й орнаментовані курячі яйця. Їх освячують у церковне свято Воскресіння Христового. Але, насправді, за цим стоїть значно глибший смисл... Яйце вважається символом життя. Виготовлення писанок пов'язують з дохристиянськими традиціями, відомими ще з часів Трипільської культури (поминання померлих). У пізніші слов'янські язичницькі часи - зустріч весни. Згодом, з прийняттям християнства, писанку почали ототожнювати з Великоднем.

Поступово втрачаючи своє релігійно-магічне значення, вмотивування, звичай розписувати писанки набув естетичного характеру.

Писанка - яскравий взірець традиційної художньої творчості. Кожен етнографічний регіон України має свої орнаментальні мотиви та знаки, гаму кольорів.

Існує кілька типів та стилів розпису писанок - геометричний, рослинний, анімалістичний (зображення фігур тварин, птахів), зодіакальний... Сюжети завжди мають реалістичну основу (сонечка, рожі, колоски, сороки, гусячі лапки тощо).

Попри, здавалося б, «канонічність» писанки, з'являються й нові орнаменти, продиктовані суспільними потребами, часом. Наприклад, малюють тризуб - Герб України. Він замінює тригвер - знак, який відомий ще з часів князя Володимира Великого. Небезпідставно вважають, що цей знак має значно давнішу історію.

Розписувати писанки починали з настанням Великого посту, а завершували у Чистий четвер. За цей час справжні майстри намагалися розписати не менше сорока писанок. Інколи робили це на замовлення, на продаж. Але кожна писанка - різна, орнаменти, мотиви не повторювалися. Люди з важкими недугами вірили: якщо розписати сорок писанок, то неодмінно одужаєш! До речі, таке заняття заспокоює нервову систему, покращує координацію рухів пальців (варто звернути увагу тим, хто переніс інсульт чи отримав важкі травми). Дітям воно допомагає зосередитися, бути уважними, розвиває мистецькі смаки, здібності, творчу фантазію. А це неабияк важливо для маленького художника, адже неодмінно позначиться на його майбутньому. На щастя, школи писанкарства тепер функціонують в Україні. Однак, на жаль, не так уже й багато дітей займається у них.

На Великдень писанками обмінювалися (особливо молодь) дарували один одному, також клали на могили померлих. Кому яку писанку подарувати - це вже окрема наука, вважайте, народна психологія чи етнопсихологія. Дітям дарували писанки світлих кольорів, з метеликами, пташками, квітами та іншим рослинним орнаментом. Господарям (старшим людям) - баранцями, колосками тощо. Свої вподобання та смаки мала й молодь. Головне знати, що кому до душі.

Великодня легенда говорить: допоки писатимуть писанки, то лихий не зможе полонити світ.

 

 

 

 

 

Свято квітучої верби, в цілющу силу якої здавна (ще у язичницькі часи) вірили східні слов'яни - пращури українців, відзначають в останню перед Великоднем неділю. У народі її називали Вербною, Квітною, Цвітною, Шутковою...

Цього дня у церквах освячують заздалегідь зрізані вербові гілки. Отака цікава й зворушлива християнська традиція (звісно, з народними мотивами) відзначення свята Входу Ісуса Христа в Єрусалим. Тоді люди вітали Його пальмовими гілками. У нас замінили їх вербові гілочки.

Здавна в Україні побутував звичай ритуального биття вербою. При цьому бажали людині здоров'я, достатку і вірили у чудодійну силу верби, котра весною розвивається найраніше. Примовляли:

- Не я б'ю, то верба б'є...

Не будь сонливий,

До роботи лінивий,

Будь здоровий, як вода,

Рости, як верба...

Нагадували, що через тиждень - Великдень.

Освячену вербову гілку зберігали увесь рік і використовували як засіб для лікування багатьох хвороб, особливо, коли занедужала дитинка. Брали її, коли весною вперше виганяли корів на пасовисько, щоб ті добре паслися, давали багато молока, був приплід телят.

Вважалося, що посаджена у будь-якому місці освячена верба приймається і гарно росте. Тому нею часто укріплювали греблі... Як от у Марусі Чурай: «В кінці греблі шумлять верби, що я посадила...».

 

 

 

Свято Собору Архангела Гавриїла завжди припадає на 8 квітня, відразу після Благовіщення Діви Марії.

За народними віруваннями є троє небесних володарів блискавок - Архістратиг Михаїл, Архангел Гавриїл і Святий пророк Ілля.. Ними вони борються з нечестивцями. Але... Коли вирувала стихія, то люди молилися насамперед до них. У Карпатах ікони цих святих були ледь не в кожній хаті. Як «додатковий помічний засіб», щоб врятувати помешкання від вогняної стріли, ще й кидали за поріг хати освячену вербову гілку.

Однак вірили й в таке: якщо Михаїл, Гавриїл чи Ілля підпалять блискавкою господу, то людині не вдасться приборкати пожежу, адже людина безпомічна перед небесними силами.

Старші люди, як тільки зачули на Гавриїла грім, відразу тулилися спиною до тину. Тоді спина не буде боліти. Переконували й діточок так само чинити, бо тоді будуть здоровими рости.

З народних прикмет:

- Грім на Гавриїла - земля прокинулася.

- Якщо з дня Гавриїла розпочалися весняні грози, а плодові дерева вже зеленіють - до доброго врожаю садовини.

З дня Гавриїла на більшості терен України розпочиналися польові та городні роботи.

 

 

 

 

7 квітня — велике церковне двонадесяте свято Благовіщення. Кажуть, що після цього дня земля стає благословенною. Тож можна орати, сіяти...

Мотивом свята служать євангельські розповіді про добру звістку (Благовіщення) Діві Марії від Архангела Гавриїла про те, що Вона народить Сина Божого, зачатого Духом Святим.

Святкування Благовіщення встановлене Церквою у IV столітті, але набуло поширення у VII столітті. Його дату визначили, відраховуючи від Різдва Христового 9 місяців.

За народними повір'ями Благовіщення - найбільше свято на Небі і Землі. Мовлять:

- У цей день, як і на Великдень, грішників у пеклі не мучать.

- Дівка коси не плете, а птиця гнізда не лаштує.

З ним пов'язано багато прогностичних прикмет. Зокрема:

- На Благовіщення дощ вдарить - вродить жито.

- Мокре Благовіщення - грибне літо.

- Гроза на Благовіщення - до теплого літа, врожаю горіхів.

У давніші часи існували й відповідні обряди. Наприклад, ікону Богородиці ставили у діжку з посівним зерном, щоб добре вродило. До сівалок чіпляли благовіщенську проскурку...

 

 

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.