В українській народній традиції є кілька етапів зустрічі птахів, які повертаються з вирію.

19 березня — приліт лелек; 22 березня (Сорок святих) — приліт жайворонків; 7 квітня (Благовіщення) — приліт ластівок. Та, насамперед, зустрічали птахів 9 березня - у свято Першого і другого віднайдення Голови Івана Хрестителя. У народі цей день називають Обретінням і з ним пов'язують такі прогностичні прикмети:

- На Обретіння прилітають останні граки. Якщо вони забарилися, то і весна забариться.

- Пізні граки - пізня весна.

- Прилетіла трясогузка - крига скресне.

- На Обретіння птиця повертається до рідного гнізда.

- Обретіння повертає додому диких качок.

- У цей день синиця починає вити гніздечко.

- Прилітають журавлі - на крилах приносять похолодання. Так само лелеки.

- Якщо у цей день випаде сніг, то і Великдень може бути зі снігом.

- На Обретіння день сніговий - квітень голий.

З цього дня селяни готувалися до весняної сівби. Дивилися, чи добре земля липне, бо зерно потрібно сіяти у «болото», тоді вродить, як золото.

Після тривалого зимового холоду прихід весни особливо бажаний і довгожданий. Тому обряди наших предків щодо зустрічі весни були спрямовані на швидке пробудження землі, прихід тепла, буяння природи.

Селяни зустрічали весну у перші ж її календарні дні, колективно йшли у поле на високі пагорби (так ближче до сонця) і закликали, загукували весну. На Волині з цієї нагоди пекли спільний коровай і, повернувшись у село, урочисто його споживали на церковному подвір'ї, або у хаті багатого газди.

Весняні хороводи, що імітували сонячне коло, мали на меті передати природі часточку людської енергії, швидше розбурхати її. Найбільш архаїчними були обряди спалювання солом'яного опудала зими та закопування у землю каші - своєрідне жертвоприношення. За зиму, мовляв, земля виснажилась і перше ніж її орати та засівати, потрібно нагодувати.

Цієї пори починалися «молодіжні вулиці» - гуляння молоді. Парубки і дівчата шукали собі пару. Тому у веснянках, гаївках не тільки хвалять, величають весну, у них ще й присутні напрочуд поетичні мотиви першого кохання - справжня народна інтимна лірика.

- У березні плаче білокора береза.

- Березень — первісток весни, весновій.

- Березневий мороз з дуплом (тобто, несправжній).

- Буває такий березень, що доброго слова не варт.

- Верба зацвіла - щезне останній лід.

- Березень без води - квітень й травень без трави.

- Сніг у березні - погано для саду й винограду.

- Зима в березні і позаду, і попереду.

- Погода у березні добра - на врожай картоплі.

- Сніг у березні задує - буде урожай на городину і ярові.

- Лютий славен заметіллю, а березень славен відлигою.

- Хто у березні сіяти не починає, той про своє добро забуває.

- Земля від березневих днів квітне.

- Синичка у березні заспівала - весняне тепло чує.

- Березень ясний - травень щасливий.

- Сухий березень і мокрий квітень комору і льох наповнять.

- У березні і на кориті можна плисти.

- У березні то штани скидай, то двоє одягай.

- Зиму лютий видуває, а березень ламає.

25 лютого — відзначаємо за східним церковним календарем свято Мелетія.

Достойник Христової Церкви, антіохійський патріарх жив у IV столітті. Не раз був переслідуваний аріанами, адже виступав проти їхньої єресі, за що навіть перетерпів заслання. Помер 381 року як глава Вселенського Собору.

Єретики боялися і ненавиділи Мелетія за його аргументовані проповіді і, як не дивно, за глибоке знання Святого Письма. Він був одним із тих вищих за духовним саном отців, які не хотіли підпорядковувати Церкву державній владі; прагнув єдності, а не розколу між християнами.

У нього була чітка позиція щодо церковної єдності. Та розкол таки стався (це офіційно через сім століть після смерті отця, у 1054 році), коли Церква поділилася на Східну і Західну... І навіть уже не в аріанськиій єресі була причина...

Старші люди мовлять:

- На Мелетія гарна сонячна погода предвісник великих морозів та метелиць.

- На Мелетія не тішся теплом.

- На Мелетія розтане - весна ще не скоро загляне.

- На Мелетія сонячно - весна забариться.

- Мелетій з морозом - весна на порозі!