Уже впродовж п'яти років поспіль бібліотека Міжнародної (Малої) академії літератури і журналістики поповнюється колективною збіркою вибраних творів її слухачів. Представляють краще з кращого. Вийшла друком п'ята книга «Рекітське сузір'я» (Львів: МАЛіЖ, 2018. - 392 с.; головний редактор і упорядник, ректор МАЛіЖу Василь Тарчинець).

З кожним роком зростає кількість авторів, сторінковий обсяг видання. Певен, такого цікавого, змістовного, широкотематичного, ошатно виданого суто дитячо-юнацького альманаху в Україні ще не було!

Відкриває його стаття Василя Тарчинця «Від Сузір'я до Сузір'я», де підбито підсумки усіх чотирнадцяти (цього року відбувся 15-тий) міжнародних фестивалів дитячо-юнацької творчості «Рекітське сузір'я» (проходить влітку у мальовничому Закарпатті), на яких юні таланти представляють свою поезію, прозу, видані збірочки, журналістські дописи, публіцистику, малюнки, художні фотографії, авторські пісні, отримують призи, грамоти, нагороди, навіть віднедавна грошові премії. Про роботу МАЛіЖу, його відділень розповідають статті керівників цієї громадської організації, її структурних підрозділів Ангеліни Оборіної, Тетяни Балагури, Ірини Кислої, Ганни Кінаш, Лариси Строїної, Анастасії Шевченко, Людмили Райчук, Світлани Дєлєскє, Катерини Мельничук та ін. МАЛіЖ невпинно розширює діапазон своєї діяльності, «сферу впливу». Тож читача неодмінно зацікавить інформація про відкриття філії Академії в Азербайджані.

Все ж левову частку сторінок відведено дітям - вихованцям МАЛіЖу з Червонограда, Полтави, Міжгір'я, Мукачевого, Ужгорода, Одеси, Слов'янська, Бахмута, Івано-Франківська, Рівного, Києва, Львова, Виноградова... Ось така широка географія! Загалом представлено художні твори, журналістські дописи, малюнки, фотографії майже 300 юних авторів. Звісно, годі назвати всі імена, але, повірте, кожен з них - юних обдарувань заслуговує окремої розмови, уваги та поваги!

Багато хто з вчорашніх маліжан стали професійними журналістами, видали перші (а то й уже не перші) поетичні і прозові збірки, досягли певних вершин у літературній діяльності, відзначені преміями, а тепер діляться набутим досвідом з підростаючим поколінням. Однак добре пам'ятають, що вони родом з МАЛіЖу. Їхні твори також представлені на сторінках альманаху. Авторам-початківцям є чому повчитися.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

Свого часу у літературних колах Галичини, та й серед читачів, був популярним вірш Василя Пачовського «Поклін Тобі доземний, Рідний Краю». На щастя, він і тепер входить до виданих антологій.

Поет народився 1878 року в с. Жуличах на Золочівщині, в сім'ї священика. Закінчив Віденський університет, вчителював у гімназіях Станіславова і Львова.

У 1915-1918 роках зголосився до праці в австрійських таборах для українських полонених. У 1920 році доля закинула поета на Карпатську Україну, де вчителював у

Детальніше:ПОКЛІН РІДНОМУ КРАЮ

Часопис Міжнародної (Малої) Академії літератури і журналістики “Сузір'я Фест” починає виходити у новому форматі. Його черговий (10-11 (203-204), 2018 р.) номер прийшов до читача на 36 сторінках А4 уже не як газета, а як журнал-газета. Обсяг зріс удвічі. Поки що заплановано видавати два випуски на рік. Не без того, що періодичність зросте.

Звісно, зміна формату потребує й зміни концепції подачі матеріалів, доведеться по-новому планувати кожен номер. Тут мають бути присутні, окрім літературних творів, глибокі аналітичні дослідження, публіцистичні статті, інтерв'ю. Однак редакція не відмовляється і від оперативних повідомлень, «гарячих» новин.

Детальніше:У НОВОМУ ФОРМАТІ

28 квітня 1943 року було оголошено про створення дивізії СС “Галичина”, яку формували з числа українців. Це вже згодом відбувалися вишколи і перші бої.. Про що тоді міг думати український юнак?..

* * *

...Кожного дня чую постріл за пострілом, вибух за вибухом. На нашій землі лютує смерть. То наволочі-чекісти, «визволителі», яких ніхто не запрошував, то гітлерівці, то знову наступають червоноармійці, чекісти. Мучили і мучать наших людей, гвалтують жінок, убивають немовлят.

Зараз ніч, а я ніяк не можу заснути. Моє серце обливається кров'ю, воно сповнене горем. Аж раптом, що то за голос чую? Він мовить мені: «Захисти людей своїх, батька і матір, братів і сестер, допоможи дивізії в боях. Бог з тобою завжди! Ти тільки вір у це!».

- Якщо я загину, - подумав, - то загину за рідну землю, Матінку-Україну.

Добровольцем подався у дивізію СС «Галичина».

Невдовзі почалися бої. У моїх руках - зброя, а на рукаві - шеврон із зображенням Золотого Лева. Ні, ми не воюємо за ідеологію Гітлера, а боремось за нашу Святу Матінку Україну. Червона армія починає нас обстрілювати. Чуємо крики московитів: «Умрите! Умрите!». Та в наших очах ні краплини страху, обличчя сяють гордістю, ми сміло ідемо в бій, не боїмося смерті.

Ворожа куля влучила мені в ногу. Я не можу піднятись і навіть повзти. Закінчились набої. До мене наближаються вороги. Але ж ще маю у запасі останню гранату. Я знову чую той голос: «Ти знаєш, що робиш!». І я підриваю себе разом з ворогами, які оточили мене. Бачу біле світло, усвідомлюю, що помираю, але так легко-легко на душі. І знову чую цей голос: «Ти загинув з честю, ти здобував волю своєму народу».

...Нащадки відкриють нову сторінку історії, в якій Україна вже буде незалежна. Наші жертви не стануть марними. Земля всіх пам'ятає. Ми увійдемо в історію як Герої, що віддали своє життя за Україну.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів