Останній тиждень перед Великим постом в українців називають Сиропустом, Пущенням, Запустами, Заговинами, М'ясоїдом, Масницею, Загальницею, Колодієм, Ніжковими заговинами. Вкрай рідко зустрічається назва Масляна. Вона - запозичення з російської культури.
Цей тиждень ділиться на три основні частини: зустрічний, або переломний понеділок, широкий четвер і прощальна неділя. Кожна з них була наділена своєю обрядовою специфікою.
Основною обрядовою стравою протягом усього тижня були вареники з сиром, які їли з маслом чи сметаною, а також гречані млинці, заправлені смальцем.
Практикувалися погостини. У понеділок і вівторок навіть жінки могли піти до шинку... Але міру знали.
У середу та широкий четвер ходили один до одного в гості, висловлювали побажання бути здоровими, щоб у господарстві все велося, було вдосталь хліба на столі.
У п'ятницю чи суботу зять мав почастувати тещу, вручити їй подарунки. Теща ж готувала для нього млинці.
У неділю насамперед просили один в одного прощення за скоєну кривду. Та першим це робив священик у церкві відразу після відправи Служби Божої. Ця неділя також не обходилася без частувань, бо вже завтра - Великий (Передвеликодній) піст, який «усім притисне хвіст». Дівчата справляли у неділю Ніжкові заговини. Ставали на поріг хати і намагалися перекинути за ворота кісточки від холодцю. Вірили: якщо кісточка перелетить, то дівчина вже цього року вийде заміж.
Усі обрядові дійства тижня мали яскраво виражений національний характер. Тому Загальницю, особливо Сиропусну неділю аж ніяк не слід ототожнювати з російською Масляною - проводами зими. Українці зиму не проводжали, а от весну радо зустрічали.
Навіть у радянські часи, щоб відвернути увагу людей від глибоких християнських традицій Великого посту, церкви, у містах і селах влаштовували «Проводи зими», які мали замінити Масляну. Відбувалися вони з масовими гуляннями, конкурсами, призами, виїзною торгівлею (тоді зумисне виставляли на прилавки дефіцитний товар) і, звісно, з випивкою, шашликами... Але це - не українська традиція! Бережімо своє!

- Березень (березоль, березіль, марець, провесень) весну приводить.
- Березень славить берези!
- Весна з березня була красна, то і літо буде погоже.
- Рання весна прийде, тоді прийде раннє літо. (Ознаки ранньої весни: раннє брунькування дерев, рано почався рух соків у берези, рано зацвіли первоцвіти...).
- Сухий березень, а мокрий май - буде каша і коровай.
- Мине місяць марець - готуй в поле ярець.
- Березень за день сімох жінок міняє (сім погід на день).
- У березні щука хвостом лід розбиває.
- Бджоли вилетіли рано - на теплу весну.
- Блискавка напровесні спалахне, а грому не чути - на тепле (спекотне) літо.
- У березні бурульки льодові довгі - буде довгий льон.
- Лелеки прилітають - весну заповідають.
- Весна красними днями сніг заганяє - родиться хліб.
- Березень холодний - градобій улітку.
- Крига весняна тоне - на тяжкий безхлібний рік.
- Лебідь покидає ополонку - прибудуть теплі дні.
- Буває марець, що відморозить палець.
- Рокита пускає - весна у двері стукає.
- Сніг має весною шорстку поверхню - до врожаю; гладку - до неврожаю хліба.
- У березні довго тримається сніг - на добрий врожай.
- Рік по весні видко...
Зібрав Тарас ЛЕХМАН

Здавалося б, що у лютому селянину нічого робити в полі, нічим турбуватися. Та це зовсім не так...
Коли вже вдосталь снігу намело, а весна ось-ось прийде, потрібно було забирати з поля загати (їх ще називали «плотами», «плотиками», «загорожами»). Сплетені з верболозу невеличкі плоти, або змайстровані з дощок щити виставляли край поля, вздовж польових доріг, щоб ті на самому полі, де висіяли озимину чи намітили ділянку для весняної сівби зернових, затримали якомога більше снігу, який створює теплу ковдру для посівів. Ставили їх і посеред поля. Тоді весною збережеться багато вологи.
Такі загати виставляли у грудні після перших щільних снігопадів. Головне у цій праці - щоб вітер не вимітав сніг з поля. Адже у часи минулі жодних мінеральних добрив не використовували. Вся надія покладалася на гній, попіл і вологу. Зате й продукцію отримували екологічно чисту.
Якщо ще трималися глибокі сніги, то збирати загати їхали рано-вранці, як тільки почало світати, коли ще не відступив мороз. Так зручніше коням везти сани, навантажені «добром». Тому конкретного дня для забору загат не вибирали. Все залежало від погоди.
Такі плоти прагматичний селянин ретельно сушив під сонцем, складав під навісом чи у відведеному для них закритому приміщенні і зберігав до наступної зими.
Український селянин завжди жив розміреним життям, умів усе чітко спланувати, тому й встигав багато зробити...

Уже були у лютому потепління, відлиги, здавалося б, що весна-красна заглянула у віконце, аж раптом зима повертається з різкими похолоданнями, морозами. Такі витівки погоди часто пов'язують з днем Власа (24 лютого). Тож, «коли приходить Влас, то добре закутуйся і бери рукавиці про запас».
Цей християнський святий жив у IV столітті. В українській народній традиції він замінив язичницького бога Велеса. Як і Велес, Влас (Власій) вважається опікуном домашніх тварин, скотарем. Щоб не прогнівити святого, вберегти тварин від пошесті, господарі у день Власа оминали «чорну» роботу. Колись у дворах виставляли його ікону і служили молебні, кропили хліви, кошари і всю живність у них свяченою водою. Для здійснення обряду запрошували священика.
На Південній Україні, куди весна приходить раніше, хлібороби вже готувалися до весняної сівби: ремонтували плуги, борони, вози, короби... В інших регіонах України до весняної сівби готувалися після свята Євдокії (14 березня). Однак повсюди весняна сівба - це урочистий ритуал, сімейне свято, хоча сповнене важкої праці!
З народних прикмет неважко здогадатися, що селянин таки хотів теплої погоди на Власія:
- Власій холодний - зима продовжиться.
- Прийшов теплий Влас - з печі злазь!
- Влас проллє води на дорогу - пора зимі забирати ноги.
Говорили-балакали й про таке:
- Святий Влас збиває ріг з зими.
- Власові морози - останні у році.
Просили: «Святий Власію, пошли нам гладких телиць, товстих биків, щоб з двору йшли - гуляли, а з поля - скакали...».