Як це не парадоксально звучить, але чорт — один з найпопулярніших персонажів української демонології, фольклору, а після прийняття християнства — ще й апокрифічних легенд. Він завжди уособлює ворожі людині сили. Ще його називають — біс, диявол, дідько, люципер, сатана, лихий, щезник, злий... Аби не згадувати чорта, то казали — той. “Це той натворив”.
Чорт у народній уяві виступає одночасно зооморфною й антропоморфною істотою, тобто — і тварина, і людина... Розумій, як хочеш. Його звірину природу видають хвіст, баранячі або козячі роги, кігті на руках і копита на нижніх кінцівках, інколи курячі ноги або крила кажана, собача морда чи свиняче рило. Характерні прикмети — довгий ніс, палаючі очі, густе чорне волосся. Інколи чорта уявляли у вигляді іноземця, вбраного у коротеньку куртку або фрак, вузенькі панталони, з кумедним капелюхом на голові та люлькою в зубах.
Звичайне помешкання чорта — млин, глибокі провалля, напівзруйновані будівлі, зарості бузини тощо.
Функції чорта досить широкі (але обмежені, бо хоч він сильний, лукавий, підступний, але не всесильний): він усіляко шкодить людям, насилає хвороби, зводить жінок, полює на людські душі, штовхає на злочини і прикрі вчинки. Особливо страшний він для нехрещених дітей, яких може підмінити. Вірили, що з чортом можна укласти угоду та найняти його на службу, але тільки тоді, коли закладеш йому свою душу. Такі угоди, як правило, укладали вночі на перехресті доріг, а підписували кров'ю з мізинця.
Разом з тим у народному фольклорі з'явилися численні перестороги щодо лихого, поради, як захистити себе. Зокрема, не заводь з чортом жарти, але насміхайся над ним, будь зверхнім над лихим, бо за тобою Хрест Святий. Ніколи не бери від чорта грошей, бо золоті монети перетворяться на черепки, як тільки чорт щезне з третіми півнями, а паперові — на зів'яле або пожовкле листя. Не пий горілки, яку пропонує чорт, а випий ковток свяченої води.
Чорт часто вдається до перевтілень, причому прибирає подобу не лише людей і тварин, а й неживих предметів (як от камінь посеред дороги; коли спіткнешся, то не раз чортихнешся, згадаєш лихого). В українських апокрифічних легендах чорт виступає суперником й антиподом Бога, однак також робить свій внесок у творення світу. Саме він навчив людей ковальства (тільки потім став боятися ковалів; наприклад, згадайте Вакулу з “Вечорів на хуторі біля Диканьки”), винайшов вогонь (за іншими версіями — навчив людей добувати і підтримувати його), млин, скрипку, дуду, горілку, тютюн... Йому приписували такі плоди технічного прогресу, як фабрики, заводи, залізниці, велосипед, а що вже говорити про “чортове колесо” та інші розважальні атракціони.
Для традиційної народної свідомості (зокрема для українців) чорт виступає уособленням таємничої сили, якою клянуть своїх ворогів. Найпростіше: «піти під три чорти». Втім, прокляття, лихе слово можуть повернутися на вас. Але чорт боїться хреста, блискавки — громових стріл святих Іллі і Михайла, взагалі боїться всього свяченого. Захиститися від нього можна за допомогою спеціальної молитви і магічного кола.
Все ж, чорт — досить комічна і безталанна істота. В українському фольклорі він завжди є об'єктом жартів, насмішок, анекдотів. У боротьбі з ним люди, звичайно, виходять переможцями. Звідси й прислів'я: “Не такий страшний чорт, як його малюють...”. Не обділений чорт увагою й в українській художній літературі, творах Миколи Гоголя, Григорія Квітки-Основ'яненка, Івана Нечуя-Левицького та інших авторів.