ЦЕ — СПРАВА МОГОРИЧОВА!..

Ми не раз чули вислів: “Це — справа могоричова!”. А звідки ж він походить. Виявляється, що з давніх норм народного звичаєвого права українців.

У далекі часи могорич став обрядовою дією остаточного узаконення будь-якої угоди, що надавало їй непорушності. Сутність полягала в тому, що обидві сторони на знак повної згоди випивали вдома або в корчмі певну кількість горілки. Якщо могорич не було випито, то догорів не набував чинності. Ось чому всі угоди, договори майже не укладали у дні посту, а якщо й так, то могорич виставляли через певний час у скоромні дні.

Укладення договорів, як правило, відбувалося при свідках — могоричниках, баришниках. Останні також пригощалися, але за кошти тих, хто укладав договір, і в разі якихось непорозумінь, зволікань виступали суддями між укладачами договору, а в офіційному суді — законними свідками.

Могорич ставили при різних формах селянської допомоги, найму, толоки, при вступі до парубоцтва (це часто відбувалося на зимових вечорницях), при весільних обрядах, ним намагалися здобути прихильність “потрібної людини”, тобто, підкуповували, підпоювали...

Як це не прикро звучить, але у практиці волосних судів другої половини XIX століття поширився принцип: “Хто більше горілки ставить, той справу виграє!”. (Щось схоже на діяльність багатьох теперішніх судів і суддів).

Особливого значення могорич набував при купівлі-продажу худоби. Йому передували певні символічні дії та примовляння. Спочатку бралися руками на знак згоди. Запивши могорич, продавець кидав на спину худобі проти шерсті жмені землі і бажав новому господареві, аби вона була здоровою, давала багато молока, приплоду, а якщо йшлося про коні та воли, то щоб працьовитими були і дужими.

Тарас ЛЕХМАН

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.