З-поміж різних народних свят є одне доволі цікаве і, навіть, незвичне – Синичин день, яке відзначають 12 листопада. Чому саме так вирішили – відповісти важко. Але відомо, що цієї пори синиці масово оселяються поблизу людського житла, особливо сільських хат. На подвір’ї дбайливого господаря завжди буде чим поживитися холодної зими, знайти затишне місце на ніч.

Зрештою, повсюди, де це було зручно, вивішували годівниці, куди насипали зерна пшениці, жита, проса, соняшникове насіння, крихти хліба, на нехитрі гачки чіпляли шматочки несолоного сала. Однак не потрібно чекати 12 листопада. Можна це зробити раніше!

На бенкет до таких їдалень з усіх-усюд злітаються жовтогруді синички, сповнюючи принишклі від холоду околиці дзвінким теньканням. І не тільки синичка радіють дармовим харчам, а й інші пернаті.

Слухаючи веселий щебет, наші пращури склали влучний вислів: «Хоч і крихітка синичка, але і вона свій день куций знає!».

Але ті крихітки-синички ніколи не залишаться в боргу перед людиною. Тільки зима мине, тільки сніг зійде, вони відразу почнуть боротися зі шкідниками саду.

Тарас ЛЕХМАН