18 (31) жовтня – церковне свято апостола і євангеліста Луки.  На його честь названо багато храмів.

З історичних та релігійних джерел дізнаємося, що за освітою він був лікарем (тому у третьому Євангелії його авторства є багато розповідей про чудесні зцілення Ісусом Христом людей), художником (намалював першу ікону Божої Матері), побратимом апостола Павла (зокрема, супроводжував його під час другої місійної подорожі; Павло не раз згадує про Луку у своїх листах). У Римі познайомився з євангелістом Марком.

Теологи стверджують, що Лука не став свідком земного життя Ісуса Христа, а своє Євангеліє («справжній виклад першопочатків християнства») записав з уст апостола Павла, а той посилався на інших апостолів.

Українські жінки вважали апостола Луку своїм заступником. Насамперед молилися до нього, як до Святого Лікаря, просили здоров’я, зцілення, а особливо ті жінки, які не могли завагітніти, народити дітей. Якщо чоловік був гульвіса, вдався до перелюбу («скакав у гречку»), зраджував дружині, то дружини були певні, що Святий Лука зможе напоумити невірного супруга. Тому у церкві ставили свічку перед іконою святого, і не тільки в день його іменин.

Називали Луку і Хлібодаром. У цей день пекли хліб з борошна нового врожаю, адже вже мали остаточно завершити обмолот зерна.

У народі кажуть:

-У доброго господаря на Осіннього Луки вдосталь хліба і муки.

-Прийшов Осінній Лука – з’явилися хліб і мука.

-На Осіннього Луки порожні луки.

Лише коли хліб був у коморі, господар полегшено міг зітхнути, згадавши застережливу приказку: «Як не подбаєш до Луки, то не буде ані хліба, ані муки».

Є ще Весняний Лука (5 травня). Відтак: «Весняний Лука хоч теплий, але голодний (бо вичерпуються запаси хліба), а Осінній Лука хоч холодний, але багатий, ситий, не голодний».