5 грудня у церковному і народному календарях українців — свято Прокопа, яке у побуті також називають “Зимового Прокопа”, бо вшановуємо і Літнього (21 липня), але мова про різних достойників Церкви.

Ще за часів Київської Русі, як стверджують історичні джерела, у цей день, одягнувшись якомога тепліше, виходили усім поселенням розчищати дороги. Снігу добряче намело!..

Це було свого роду трудове свято, спільна толока дітей, молоді і дорослих. Справа — вельми необхідна і вимагала певних фізичних зусиль. Хоча, так вже повелося, що прибирання снігу частенько організовували як веселу розвагу. Дітлахи під час роботи могли досхочу кидатися сніжками, кататися по білій пухнастій ковдрі. Іноді й не розбереш, де чия голова, де чиї ноги стирчать із наметів. Але так чи інакше, це було залучення дітей до суспільної праці, що зберігається в добрих українських традиціях упродовж віків.

Також цього дня в давнину на шляхах ставили віхи (кілки), щоб мандрівник не збився з дороги. Тому говорили: “Прийшов Прокіп — розбив наміт, по снігу ступає — дорогу копає”.

Із часом з'явилася звичка на Прокопа чистити килими. Вважали, що цьому допоможе сам Святий Прокопій і забезпечить міцне здоров'я та добробут усій родині. Разом з килимами чистили верхній одяг тощо — мабуть, не лише заради чистоти, гігієни, а й для надійності, щоб доля часом не оминула оселі та віддала “ведмеже” здоров'я комусь іншому.