28 квітня 1943 року було оголошено про створення дивізії СС “Галичина”, яку формували з числа українців. Це вже згодом відбувалися вишколи і перші бої.. Про що тоді міг думати український юнак?..

* * *

...Кожного дня чую постріл за пострілом, вибух за вибухом. На нашій землі лютує смерть. То наволочі-чекісти, «визволителі», яких ніхто не запрошував, то гітлерівці, то знову наступають червоноармійці, чекісти. Мучили і мучать наших людей, гвалтують жінок, убивають немовлят.

Зараз ніч, а я ніяк не можу заснути. Моє серце обливається кров'ю, воно сповнене горем. Аж раптом, що то за голос чую? Він мовить мені: «Захисти людей своїх, батька і матір, братів і сестер, допоможи дивізії в боях. Бог з тобою завжди! Ти тільки вір у це!».

- Якщо я загину, - подумав, - то загину за рідну землю, Матінку-Україну.

Добровольцем подався у дивізію СС «Галичина».

Невдовзі почалися бої. У моїх руках - зброя, а на рукаві - шеврон із зображенням Золотого Лева. Ні, ми не воюємо за ідеологію Гітлера, а боремось за нашу Святу Матінку Україну. Червона армія починає нас обстрілювати. Чуємо крики московитів: «Умрите! Умрите!». Та в наших очах ні краплини страху, обличчя сяють гордістю, ми сміло ідемо в бій, не боїмося смерті.

Ворожа куля влучила мені в ногу. Я не можу піднятись і навіть повзти. Закінчились набої. До мене наближаються вороги. Але ж ще маю у запасі останню гранату. Я знову чую той голос: «Ти знаєш, що робиш!». І я підриваю себе разом з ворогами, які оточили мене. Бачу біле світло, усвідомлюю, що помираю, але так легко-легко на душі. І знову чую цей голос: «Ти загинув з честю, ти здобував волю своєму народу».

...Нащадки відкриють нову сторінку історії, в якій Україна вже буде незалежна. Наші жертви не стануть марними. Земля всіх пам'ятає. Ми увійдемо в історію як Герої, що віддали своє життя за Україну.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів