Повільними кроками, грацією істинної парижанки, вона ішла повз береги Сени. Щовечора тут на корабликах пропливали привітні туристи, вимахуючи руками, викрикуючи привіти англійською, іспанською, польською, німецькою, безліччю інших мов. Приємно-затишно, коли зустрічаєш усмішки зовсім незнайомих людей з усього світу у рідному місті, не розуміючи їх, все ж відчувати їхню надзвичайно світлу енергетику.

Повернула на один із багатьох величезних мостів. Звідси видно, як сідає натруджене сонце, видно Ейфелеву вежу, що уже почала сяяти, видно людей, які зачаровано дивляться на це диво, для яких це мрія, а не просто «залізяка».

Ставало холодно тілу. А людські емоції прогрівали душу. Вона живе у чиїсь недосяжності, буденність архітектури і сухе повітря для неї комусь є об'єктом захоплення.

Який же світ неоднаковий у сприйнятті кожного із присутніх у ньому. Сперечатись про чужу точку зору - як докричатись із Олександрового моста до моста Пон-Неф..

Олена ФЕДЮРА.

Учениця Червоноградської гімназії, служач МАЛіЖу