Навіть у радянських тюрмах і таборах українські політв'язні не переставали боротися за права людини, за право нації на самовизначення. Одним з ключових етапів такої боротьби стало Кенгірське повстання. Перед тим ще були Норильське й Воркутинське повстання. А от акція непокори у Кенгірі 1954 року виявилась наймасовішою і тривала 42 дні. На чолі повстання стала група українців під керівництвом Михайла Сороки. Безпосередній привід виступу - розстріл колони в'язнів.

Близько 5 тисяч політичних в'язнів (згодом до них приєдналося ще майже 9 тисяч осіб) розпочали страйк. Для придушення «бунту» до табору направили танки та 1700 солдатів. Під час штурму в бою загинуло понад 700 українських націоналістів.

Хоча повстання зазнало поразки, все ж українські націоналісти перемогли сталінську каральну машину.

Побоюючись повторення бунтів, радянська влада пішла на нечувані поступки: було скасовано табірний режим; в'язні могли вільно пересуватися поза бараками; встановили 8-годинний робочий день, за який платили картами на їжу.

Згодом, у 1955 році, влада переглянула «кримінальні» справи та амністувала багатьох політичних в'язнів.

І тепер мужність українців-в'язнів Кремля не в змозі зламати й репресивна машина Путіна.