Переконаний, що ворони - одні з найкмітливіших у царстві пернатих. На які хитрощі вони тільки не здатні! А нещодавно став свідком вельми цікавої пташиної пригоди...

На дні ріки заліг великий шпилястий камінь. Його «чубчик» ледь-ледь піднімається над водоймою. Якщо сильніше дмухне вітерець, накотиться вища хвиля - камінь увесь опиняється під водою. Це запримітила сіра ворона, що сиділа на березі, тож вирішила влаштувати собі купіль.

Вона перелетіла з берега на «чубчик» каменя, зручно вмостилася і стала терпеливо очікувати приливу більшої хвилі. Чекати довелося недовго. Ось хвиля вже й котиться на птаху. Ворона розпростерла крила, наче хотіла обійняти хвилю, і вода накрила її. Так чинила кілька разів поспіль, стріпуючи з себе краплини води і задоволено каркаючи. Потім обернулася задом до хвилі. Тепер і спинку помила. При цьому чіпко трималася за камінь.

Прийнявши таку ванну, ворона перелетіла на вербову гілку, що повисла над рікою. Після купелі корисно погрітися на сонці.

Інша сіра ворона, але ще молода, недосвідчена, та й розмірами менша, спостерігала з берега, як купається її подруга. Вирішала й сама скупатися. Але купіль не вдався. Тільки вона сіла на «чубчик» каменя, як хвиля скинула її у ріку.

Невдаха невдоволено закаркала, щосили забила крилами і, наче водоплавний птах (такого я ще не бачив!), стрімко злетіла з поверхні ріки та й сіла на вербу, поряд зі своєю подругою, заздрісно дивилася на неї, струшуючи з себе крапельки води...

Кумедно виглядала: мокра курка, а не ворона...

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства.

м. Львів