(З фенологічного щоденника)

Щоб назбирати опеньків, мені і в ліс не доводиться ходити. (Заради правди, не нехтую прогулянками лісом, тим паче, несучи кошик у руках). Вони ростуть у бабусиному саду.

На вихідні завжди навідуюся до неї. А як тільки «підуть» опеньки, бабуся сама нагадує:

- Бери відерце, ніж і ступай у садок. Назбираєш грибів. Ти любиш цю справу...

- Ще б пак! Звісно, що люблю! - погоджуюся без вагань, бо добре знаю, які смачні страви приготують з них бабуся Леся і мама. Та й понишпорити між опалим листям, заглянути під кожний садовий кущик, деревце, шукаючи  за опеньками, для мене - неабияка насолода. Цікаво, приємно, навіть додає азарту: а скільки я назбираю?!.

Звідки взявся цей дар Природи у бабусиному саду - важко сказати. Вона й сама не пам'ятає, коли знайшла першого гриба.

- Давно-давно це було.., - запевняє.

За сезон (вересень - жовтень) можна назбирати два, а то й три десятилітрових відра опеньків. Щоправда, не відразу, а сім-дев'ять разів (як коли) доводиться ходити на тихе полювання, через кожних три-чотири дні, аж до перших осінніх приморозків.

Якось особливо за цим грибним місцем ми не доглядаємо. Але не прибираємо опале листя, щоб не порушити грибниць, а відходи, які залишаються після чищення опеньків, розсипаємо там, де і знайшли гриби. Щось, та і приживеться.

Бабуся запримітила цікаву деталь: 4-5 років поспіль випадає добрий грибний врожай, але вже наступного року хіба що полумисок назбираєш, навіть, якщо й були для опеньків сприятливі погодні умови, адже з лісу таки несуть їх кошиками. Сама ж прокоментувала таку закономірність:

- У Природі все потребує відпочинку.

Маркіян ЛЕХМАН.

Студент факультету медіакомунікацій та підприємництва Української академії друкарства

м. Львів