PROBI

8 грудня 1868 року заходами народовців на чолі з А.Вахнянином у Львові було засноване Товариство «Просвіта». Мета його діяльності: «масове поширення освіти і національної свідомості серед українського народу». А.Вахнянин і став першим керівником Товариства. Залишив цю посаду у 1870 році. Згодом «Просвіту» очолювали Ю.Лаврівський, О.Огоновський, Д.Гладилович, О.Партицький, Є.Олесницький, К.Сушкевич... Існувала «Просвіта» на членські внески і пожертви доброчинців. Активно протистояла москвофільським і польським впливам.

«Просвіта» мала свою періодику. До речі, саме їй належить ініціатива створення найпопулярнішої в Галичині газети «Діло». Щоправда, цей часопис згодом кілька разів змінював свій статус, політичний напрямок. Серед періодичних видань, які мали неабиякий попит у читача, «Зоря», «Письма з «Просвіти», «Життя і Знання».., серія книг «Бібліотека «Просвіти».

Організація видавала популярну літературу, шкільні підручники, літературно-наукові альманахи й календарі виключно українською мовою. Тут друкувалися твори Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Марка Вовчка, Степана Руданського, Івана Франка, наукові праці, зокрема літературознавців Василя Щурата, Михайла Возняка...

У 1919 році польський уряд заборонив діяльність львівської «Просвіти». Але вже у 1920 році вона поступово відновила свою роботу і в умовах гострої політичної боротьби проіснувала до 1939 року, тобто, до приходу радянської влади.

Станом на 1939 рік «Просвіта» мала в Галичині 3075 читалень, а її членство налічувало понад 360 тисяч осіб (15 відсотків усього українського населення в позашкільному віці). Крім того, товариство активно створювало й опікувалося проукраїнськими «Рідною школою», «Маслосоюзом», дитячо-юнацькими й молодіжними організаціями патріотичного спрямування «Пласт», «Сокіл».

Годі не згадати про визначальну роль греко-католицьких священиків, які активно і плідно працювали безпосередньо «на місцях», навіть у найвіддаленіших від великих міст селах. Вони не тільки створювали первинні осередки, а й організовували хори, драмгуртки, засновували хати-читальні, передплачували для них українську періодику, поповнювали бібліотеки книжками. І все це здебільшого власним коштом. Наприклад, на теренах Прибужжя такими активістами у різні часи були отці Василь Чернецький, Кирило Селецький, Олександр Лаврецький, Михайло Воробій, Іван Набережний...

Щодо Наддніпрянської України, то «Просвіти» засновувались аж на початку ХХ століття – у Києві (Борис Грінченко, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Леся Українка), у Чернігові (Михайло Коцюбинський), у Полтаві (Панас Мирний); а після першої світової війни і на Закарпатті. Зі встановленням радянської влади заклади «Просвіти», звісно, були заборонені.

Все ж, такі осередки існували за кордоном серед представників української діаспори.

Та «Просвіта» таки відродилася!..

У кінці 1980-х років в Україні почало працювати Товариство української мови ім. Тараса Шевченка, яке на початку 1990-х років трансформувалось в культурно-освітню організацію «Просвіта». Її перший голова – Павло Мовчан. Львівську обласну організацію очолив Роман Іваничук. У відновленні «Просвіти» не слід забувати про активну участь українського студенства. Відроджене товариство започаткувало свою періодику, стали виходити друком книги під логотипом «Просвіти».

* * *

З огляду на минулі століття «Просвіта» сумлінно і ретельно виконувала свою місію. Однак свідома українська громадськість Галичини, східних і центральних українських земель, насамперед представники інтеліганції, наукової еліти, культурні діячі, духовенство, потребували ще й створення окремої наукової установи, з видавництвом, бібліотекою, музеєм, щоб сформувати базу для вільного розвитку української літератури і науки, позбутися впливу чудоземних зазіхань на все українське, тим паче польських мотивацій і російської цензури. Принаймні, на той час у російській імперії вже мав силу валуєвський указ щодо заборони всього українського.

Відтак, 11 грудня 1873 року постало Наукове Товариство ім. Т.Шевченка у Львові. Ініціатива належала О.Кониському. Воно виникло внаслідок реорганізації Літературного (радше – літературно-наукового) Товариства ім. Т.Шевченка, заснованого того ж року у Львові. Але «Просвіта» й НТШ завжди співпрацювали синхронно, користувалися надбаннями й досвідом один одного.

НТШ (вважаймо його прототипом сучасної НАН України) мало три секції: історико-філософську, філологічну, математико-природничо-медичну. Воно видавало «Записки НТШ», «Літературно-науковий вісник», «Етнографічний збірник», «Матеріали до українсько-руської етнології та антропології», «Пам’ятки української мови і літератури», «Матеріали до української бібліографії», виходили друком окремі монографії, наукові дослідження членів НТШ.

У Товаристві активно працювали (чи співпрацювали з ним) Михайло Грушевський, Іван Франко, Осип Маковей, Михайло Павлик, Василь Левицький, Володимир Гнатюк, Володимир Шухевич, Зенон Кузеля, Роман Лунь, Федір Вовк, Ярослав Пастернак, Мирон Кордуба, Іван Крип’якевич та інші. На сторінках видань НТШ друкувалися автори з усієї України (ідеться і про центральну та східну її терени), а також ті, хто вимушено перебував на чужині.

У зв’язку з репресіями радянської влади на Західній Україні в 1939 році НТШ як науковий центр припинило свою діяльність. Багатьох його членів не оминуло лихо репресій, переслідувань.

1947 року НТШ відроджене у США, ФРН, Канаді, Франції та Австралії. При Товаристві в Америці були створені Університет українознавства, Історико-військовий інститут, Асоціація слов’янських наукових об’єднань, згодом у Мюнхені заснували Український вільний університет. Без участі НТШ у діаспорі годі уявити вихід друком 12-томної «Енциклопедії Українознавства» за редакцією Володимира Кубійовича.

У Львові НТШ заново почало діяти у 1989 році. Має ряд секцій: історико-філософську, філологічну, математичну, медичну, природознавчих наук.., видає науковий збірник «Записки НТШ», окремі монографії, влаштовує наукові конференції.

Тарас ЛЕХМАН

* * *

Коберник Д.С. Такі важливі всі слова... (збірка поезій). – Шептицький: ТзОВ «Червоноградська міська друкарня», 2025. – 138 с.

* * *

Від першої поетичної збірки «Я життя дороги заплітаю в коси...» (2013 р.) до другої «Такі важливі всі слова» у Дарії Коберник минуло аж дванадцять років. Це не тільки вагомий відлік часу у житті людини, а й у творчості.

Так, протягом цього періоду вона не мовчала, регулярно друкувалася у ЗМІ, в альманахах «Солокія», «Третій горизонт», колективних збірках, брала активну участь у творчих заходах літературно-мистецьких об’єднань «Третій горизонт» (м.Шептицький), ім. Осипа Турянського (м.Радехів), виступала зі своїми віршами перед читацькими аудиторіями.

До упорядкування нової збірки підходила дуже скурпульозно, виважено і ретельно, критично вимогливо до себе. Потрібно ще раз і ще раз осмислити і переосмислити прожите, написане і надруковане раніше, вишукувати нові теми, прагнути осягнути нові грані творчості. Тим паче, що кожен день дарує щось нове, і то інколи не вельми приємне, навіть жахливе (ідеться насамперед про війну, яку росія розпочала проти України). Події змінюються динамічно, вони позначаються гіркотою на житті багатьох людей.

Як справжній поет, Дарія Коберник не може байдуже спостерігати за нашим сьогоденням, бо в ньому зберігається і минуле, і закладене майбутнє (тільки б хороше!). Все ж, намагається залишатися оптимістом:

«Настане день... Закінчиться війна...»

* * *

«Сумні забути крики журавлів.

Ти є! І ти живий, ти в себе вдома!»

Звісно, до нової збірки подала все найкраще з написаного за дванадцятирічний період часу – і те, що раніше друкувалося в періодиці, і те, що залишалося у шухляді письмового столу авторки.

У неї кожен вірш заслуговує окремого детального літературного аналізу, а не узагальненої оцінки.

...Слово – це не тільки смисл, ознака сутності певної речі, події, найменування когось чи чогось. Воно – скарб! Це своєрідний генетичний код. Що спонукає Дарію Коберник до поетичної творчості?.. Про те вона сама відкрито і відверто зізнається перед читачем у віршах:

«Слова, слова... Яка велика сила!

І кожна буква має власний код.

І ними нас батьки благословили –

Ми вільнийіохрещений народ».

З вірша «Поезія вічна»:

«У всі часи вона була таємна і магічна.

Коли про літо пишеш ти в зимову ніч, у січні...»

* * *

«Вставай! Пиши і не чека, лови чудові миті!»...

Кредо її творчості – писати без фальшу, Здавалося б, з побутової події уміє створити художній образ. Це їй вдається завдяки спостережливості, габутому життєвому досвіду і добрим володінням Словом. Воно – єдина зброя для поетеси.

У своїх віршах Дарія Коберник постійно звертається до Бога, то згадує Різдво, свято Миколая, то роздумує біля Плащаниці про страждання Ісуса Христа:

«Прости нам, Господи Ісусе,

Твої цілуємо п’ять ран,

Щоб нас не звабили спокуси

І темний злодій дух-тиран»,

То радіє Воскреслому Господу.

Хтось запитає «Де шукати істину?..». Відповідь однозначна – у Слові Божому, дотримуватись Його Законів і Заповітів.

Святими для неї є рід-родовід, родина, сім’я, пам’ять про батьків.

Вагомий (обсяговий) цикл віршів «Тобі, Україно моя...». Велич України простежується в усьому – щирості людей, доброзичливості, любові до рідної землі, поцінуванні краси природи та, передусім, любові до Бога, бо Він створив і дарував нам цю красу. Очевидно, що росіяни вважають логічно послідовною таку ієрархію: цар-батюшка, росія, бог (РПЦ). А в українців усе навпаки: Бог, Україна, Гетьман (у нас президента можна обирати й переобирати...).

Цитую Дарію Коберник:
«Україно моя! Ти велична, багата й красива,

Незрівняна твоя у пшеничних полях широта...»

* * *

«Україно моя! Ти колиска і мати, і батько,

Обіймаєш і пестиш, кладучи на душу бальзам.

У віках, як нікому, було тобі важко,

Рвали тіло та душу донькам і синам».

* * *

«Є у нас міцне, глибоке коріння.

Україна буде, бо вона нетлінна!»

Дарія Коберник проживає у м.Шептицькому (раніше – Червоноград), багато пише. Діапазон її творчості доволі широкий. Останнім часом переважає громадянська, патріотична ліри ка. Воно й не дивно! Але й далі продовжує писати духовну, інтимну поезію, гумор та сатиру, вірші для дітей. Дай Боже, щоб плоди її праці реалізовувалися у нових збірках, публікаціях у періодиці. Вони вартують уваги читача!

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

29 серпня – у церквах згадують про Усікновення Голови Святого Івана Хрестителя-Предтечі. У народі цей день називають Головосікою, Іваном Пісним.

Іван Хреститель часто викривав царя Ірода за неправедне, гріховне життя, незаконне одруження з дружиною свого брата Іродіадою. Ірод не бажав смерті Івана, прислуховувся до порад та настанов Пророка, хоча часто їх не виконував. Але змушений був так вчинити заради пасербниці Саломії, якій дав обіцянку перед шанованими гостями на бенкеті виконати будь-яку її забаганку. З намови матері забаганкою Саломії стало стяти Голову Іванові Хрестителю і принести її на тарелі.

Церква шанує Івана Предтечу вище за всіх святих. Ім’я Пророка найчастіше згадується у церковному календарі. Власне, йдеться про події з життя Хрестителя і навіть після його смерті (Віднайдення Голови).

У цей день Церква призначила строгий піст: не вживати м’ясних, рибних, молочних продуктів, яєць, алкоголю, цуратися гучних розваг.

За народними віруваннями, на Головосіки не можна різати нічого, що нагадує голову (ідеться про овочі, фрукти), навіть хліб треба ламати руками, не брати до рук будь-яких гострих предметів. Їли переважно кашу. Це єдиний день у році, коли не варили борщу, адже сік червоного буряка нагадує кров Івана Хрестителя. Заборонялася важка фізична праця.

Щоправда, Церква не підтримує у більшості такі традиції, вважає їх забобонами, марновірством. Краще постити і відвідувати Богослужіння у храмі.

На Головосіки знахарі збирали коріння цілющих трав, яким лікували головні болі, безсоння та психічні розлади у людей.

У народі кажуть:

-На Головосіки горобці злітаються під стріхи.

-Тепло на Головосіки – на раннє бабине літо.

Тарас ЛЕХМАН

30 липня – свято апостола Сили. Очевидно, що він не був безпосереднім учнем Ісуса Христа, але став надійним помічником апостола Петра, потім самостійно проводив місійну діяльність. Загинув мученицькою смертю у І столітті.

З цього дня народні зцілителі заготовляли з лікувальною метою листя калини, ліщини, волоського горіха, берези, дикої груші, дуба, малини, ожини, смородини, порічок... Робили це поспіхом, допоки листя не пожовкло. Потім його сушили і зберігали на зиму.

Вважали, що на Сили зілля набуває чудодійної сили. Тому збирали звіробій, полин, чебрець, подорожник, хвощ польовий... Деякі трави брали з корінцями, не чекаючи осені.

Народні прикмети:

-Якщо на Сили «всилиться» (встановиться) тепла погода – буде суха осінь.

Дощ на Сили – вересень з дощами.

-Вранці і ввечері густий туман – очікуй вологи.

Тарас ЛЕХМАН

У церкві Священомученика Йосафата (УГКЦ) м. Шептицького відбулася зустріч членів місцевого літературно-мистецького об’єднання «Третій горизонт» з парафіянами храму. Цій творчій спільноті виповнилося 17 років. У її лавах понад 20 авторів. Очолює «горизонтівців» поетеса Леся Гук.

Власне, це була Година духовної поезії «Слово Боже в кожному вірші». Її гасло: «Вірші, що надихають, зцілюють і відкривають серця».

Усе розпочалося з хвилини мовчання за полеглими захисниками і захисницями України, безневинними жертвами і спільною молитвою, яку відправив о. Роман Сковрон. Потім свої вірші читали Леся Гук (вона ж і ведуча зустрічі), Ганна Кузьмак, Леся Гумен, Дарія Коберник, Мила Василенко, Надія Олійник, Руслана Горбаль, Леонід Лахтюк, Іван Напора та наймолодша учасниця Юлія Павлина.

Кожен вірш – своєрідна молитва, глибокі роздуми на теми духовності і моралі. Не обійшлося без героїко-патріотичної тематики. Бо духовність для нас – це і віра в Українську Перемогу над москвою. Бог нам допоможе!

«Географічно» автори представляли м. Шептицький, Радехівщину і Сокальщину.

Усе дійство відбувалося під живе музичне супроводження, духовний спів учасників хору «Джерело» (с. Добрячин). У репертуарі колективу є й пісні на вірші місцевих авторів.

На завершення о. Роман Сковрон щиро подякував літераторам і виконавцям за змістовний і зворушливий мистецький захід, наголосив, що такі акції, живе спілкування з духовною поезією, а особливо у наш тривожний час, вкрай потрібні. Усім побажав творчого натхнення і плідної праці.

Тарас ЛЕХМАН.

Прес-секретар літературно-мистецького об’єднання «Третій горизонт», м.Шептицький