Бабуся Леся щойно прийшла з городу. Принесла у кошику кілька молоденьких огірочків. Завбачливо помила їх у свіжій водичці, поклала на стіл, а сама стала співати: “Посіяла огірочки...”,  потім ще щось на додаток “Огірочки зелененькі, то великі, то маленькі...” (і то вже цікавим речитативом). Любить поспівати! А в церковному хорі, коли чуєш її голос, то враження, що лине пісня з Небес.

- Пригощайся, Маркіяне! - звертається до мене, ніжно посміхаючись. - Перший врожай. Але, передусім, перехрестись і подякуй Господу молитвою Отче наш і попроси: “Благослови, Боже, зібрати цей врожай!”.

Я так і зробив, зробив з глибокою-глибокою вірою християнина.

Скуштувавши огірочка, радісно вигукнув:

- Ой, який смачний!

Бабуся Леся пильно подивилася на мене добрими очима, повела розмову:

- Маркіяне, скажи, ти допомагав татові копати грядку під огірочки?

- Так, допомагав.

- Допомагав мамі сіяти огірочки?

- Допомагав.

- У спекотні дні носив у відерці водичку з криниці, а потім ми обоє поливали огірочки?

- Носив. Поливали.

- Боровся з бур'янами, взявши мотику в руки?

- Не те, що боровся, а воював!

- Тому-то й смачні огірочки!

...З часу (ой, не хочу вживати слова “час”, бо він такий швидкоплинний!) цієї розмови минуло п'ять років. Тоді я ще був, вважайте, дитиною, щойно перейшов у шостий клас. Втім, бабусину науку запам'ятав, наче молитву, на все життя: нічого нема смачнішого з грядки, ніж вирощене тобою!

Маркіян ЛЕХМАН.

Учень 11-А класу Червоноградського НВК “СШ-колегіум №3”, слухач МАЛіЖу.