…Це – осінь, пізня осінь. Бо лише восени лебеді жалібно кричать. Високо з небес можна почути їх важкий помах крил. Таке враження, що летять літаки. Але коли подивишся у небо, то побачиш лебедів. Вони відлітають у теплі краї, прощаються з рідною землею. У їхніх помахах крил і голосах – туга. Бо не всі повернуться додому.
А весною, коли лебеді повертаються, то їхній помах крил – м’який-м'який, ледь чутний. А в голосах – радість. Вони радіють поверненню на рідну землю.
Маркіян ЛЕХМАН.