Ні-ні! Ці сітки не рибальські, браконьєрські, а маскувальні. Така нагальна потреба виникла з новою хвилею російської війни  супроти України. Майстерню облаштували у Народному домі міста (з відомих причин не вказую географічних назв, конкретних координат). Займаються справою волонтери, які вже мають досвід плетіння сіток, починаючи з 2014 року. Навчаються ремеслу й інші охочі, небайдужі люди, зокрема школярі, у яких, на жаль, вимушені канікули.
Аналогічний цех функціонує у сусідньому селищі міського типу.
Парадоксальний випадок: на одній із сіток мама нашила етикетку чи то ще якусь позначку зі своїм прізвищем та ініціалами. Зробила це навмання, «на авось!». І це ж мало так статися... Ця маскувальна сітка якраз потрапила до рук її сина, який захищав Україну від сепаратистів у тодішній зоні АТО. Мамин оберіг...

Три тисячі гривень переказала на рахунок ЗСУ Міжнародна (МАЛА) Академія літератури і журналістики, яка діє під егідою ЮНЕСКО. (Таке відділення МАЛіЖ є і в Червонограді). Частина цих коштів - членські внески юних слухачів Академії. Хоча мізерна пожертва, але щира, дитяча. Тим паче, як прикро, коли на війні гинуть безневинні діточки!
Діти боляче сприймають і переживають війну. Адже там, на фронті, воюють їхні батьки, старші брати, племінники, хресні батьки, родичі.., всі, хто захищає Україну від російського вторгнення. Вони повсякчас наражаються на небезпеку. Їм потрібні належний військовий одяг, зброя, сухі пайки... Це у нас є. Спасибі й дружнім країнам, які зміцнили й зміцнюють обороноздатність українського війська. Головне - Вас чекають удома!
Маркіян ЛЕХМАН,
студент Української академії друкарства

Четвер. 3.03.2022 р. 9-та година ранку. У церкві Воздвиження Чесного Хреста с.Добрячин Червоноградського району з ініціативи пароха о.Романа Білецького відбувся молебень за Україну, українське військо, яке доблесно захищає рідну землю від ворожих російських сил, мир і спокій в усьому світі. Хоч це був будень, але зібралося чимало парафіян - і дорослих, і дітей. Справді, у дітей зараз вимушені канікули. Проте щонеділі, а ще влітку під час великих церковних свят ці діти регулярно відвідують Богослужіння, займаються у катехитичній школі. Такі духовні заходи (молебні за Україну) стануть регулярними.
Аналогічно чинять в інших храмах (не тільки греко-католицьких). Адже щира молитва - всесильна!
А ще слід нагадати, щоб щодня кожен о 15.00 удома, в дорозі, на робочому місці (якщо дозволяє час) індивідуально помолився за Україну, бо це стане спільною молитвою, наче у храмі, а ввечері прочитав вервицю.
Тарас ЛЕХМАН

Троє моїх друзів... Олег ще не побував на війні. А от Сергій та Андрій уже двічі проходили пекло зони АТО-ООС. Коли з початком нової військової агресії Росії проти України вони, як військовозобов'язані, резервісти, отримали повістки з військкомату, ніхто з них не вагався з'явитися на призовний пункт, щоб взяти зброю до рук і стати на захист України від російського окупанта.
Пишаюся ними! Повертайтеся, друзі, живими!
* * *
Богдан мирно працював у Польщі. На рідній землі, на жаль, годі було знайти пристойну роботу. Довідавшись про російський наступ, негайно полишив Польщу і повернувся в Україну, рідне місто. Через травму він не підлягає військовому призову. Але таки записався до лав територіальної оборони. Має на рахунку перші нічні чергування...
* * *
Андрій встиг повоювати на сході України у тодішній зоні АТО. Пішов добровольцем. Набув бойового досвіду і навіть отримав нагороди. Донедавна заробляв «на перспективу» у Польщі. Розпочате Росією повномасштабне вторгнення в Україну враз перервало його плани.
- Все! - повідомив поляку-господарю. - Їду захищати Україну. Знову піду добровольцем. Не стану чекати повістки з військкомату, позачергового призову.
Поляк спочатку оторопів, закляк. Потім, оговтавшись, промовив:
- А ти, пане Андрію, молодець! Дехто з українців навпаки намагається сховатися у Польщі від призову, а ти...
Поляку забракло слів. Залишаючи Андрія, попросив трохи зачекати. Повернувся через годину. Закупив для українця все, що потрібне призовнику на перших порах, навіть з надлишком. На власному авто привіз Андрія до прикордонного пропускного пункту. На прощання сказав:
- Спасибі тобі, пане Андрію! Захищаючи Україну, ти захищаєш Польщу. У разі нагальної потреби - без вагань телефонуй. Допоможу всім, чим зможу...
Тарас ЛЕХМАН