3-го жовтня — Денисів день. Він “славиться” своїми вітрами і, кажуть, тільки зрідка, коли природа відступить від цього правила, то вітер не дме.

Зазвичай, за напрямком вітру селяни визначали погоду на найближчий час: північний вітер віє — на холод, південний — на тепло, західний — на сльоту, мокречу, а східний вітер віщує сонячну погоду, але прохолодну. Не дивно, адже осінь господарює.

Вдавалися і до забобонів. Вважали, що східний вітер на Дениса сприятливий для різного роду починань, добре щось планувати та задумувати. Отож у Денисів день молоді, які щойно побралися, розмірковували над своїм майбутнім спільним життям, наприклад, розраховували сімейний бюджет, розплановували спільне дозвілля, продумували, як і де у недалекому майбутньому вони житимуть, як облаштуються у своєму сімейному гніздечку, забезпечуючи затишок та добробут у хаті, тощо. Особливо приємні клопоти для молодого подружжя, пов'язані з продумуванням інтер'єру свого житла. Адже у цю справу вкладаєш душу, робиш справу на багато років, щоб у подальшому не відчувати дискомфорту у власній оселі.

Недарма кажуть: “Коли молишся, то молися так, наче завтра маєш померти; коли щось будуєш, то будуй на тисячу років!”.

2 жовтня, за церковним календарем, день, присвячений Святому мученику Трохиму, який під час язичницького свята визнав себе християнином, зазнав багатьох страждань, тортур, а потім його стратили. Це сталося 280 року в Малій Азії.

У народі вважали, що Трохим є покровителем пасічників і в цей день починали переносити вулики на зимівку. Хто ревно опікується своїми бджолами, говорили старші люди, той обов'язково дочекається від Трохима допомоги та підтримки, і матиме вдосталь меду.

Згідно з давніми українськими звичаями цей день вважали вдалим для остаточного вибору своєї пари. Тому “на Трохима не проходить щастя мимо, куди Трохим — щастя за ним; Трохим іде — щастя несе”. Особливо очікували свята Трохима ті дівчата, які збиралися заміж, навіть замовляли Богослужіння у церкві.

Детальніше:ТРОХИМ ІДЕ — ЩАСТЯ НЕСЕ

8 жовтня у церквах східного обряду вшановують преподобну матір Єфросинію, яка, зрікшись мирського розкішного, але грішного життя, переодягнулася у чоловічу одежу і подалася до монастиря, де прославилася щирою молитвою і ревним служінням Богові та людям. Щоправда, історики християнства оповідання про неї вважають недостовірними. Можливо, це — збірний образ.

Крім того, в українських православних церквах вшановують преподобну Єфросинію (світське ім'я — Феодулія), княжну Чернігівську. Вона була дочкою чернігівського князя Святого Михайла. Народилася княжна 1212 року і виховувалася в Києво-Печерському монастирі серед жіночого згромадження. Була заручена з Миною, князем Суздальським. Уже готувалися справити весілля, але Мина помер до її прибуття у Суздаль. Тоді княжна постриглася в черниці, присвятивши життя молитві. Бог наділив Єфросинію даром передбачення і здатністю творити дива. Через молитву вона зцілювала хворих. Як розповідають деякі джерела, також уміла лікувати травами.

За народним прогностиком, коли на Єфросинії не холодно, то це на теплу осінь, а коли навпаки, то “Михайло (21 листопада) приїде на білому коні”, настане рання зима.

Українці вважали цей день дуже вдалим для шаткування та квашення капусти, оскільки пошаткована та приготована в цей день капуста має довго зберігатися, не втрачати смакових якостей. Тож “не треба в капусту олії, коли пошаткуєш на Фросинії”. Тому цей день назвали “капустником”.

Ще одна особливість свята Єфросинії, що цього дня їли тільки перші страви — юшки, супи, борщі. Надто важких робіт не виконували. (Але свято не належить до великих церковних).

З днем Єфросинії пов'язують ще й таку прогностичну прикмету: “Ранній сніг — на ранню й теплу весну; якщо він на свято Фросі глибокий, то наступного року буде гарний врожай; якщо м'який (або “сухий” - випала снігова крупа) — літо буде погоже”.

6 жовтня — церковне свято Зачаття Івана Предтечі. Він був останнім із пророків, який свідчив про Месію: “У пустелі готуйте дорогу для Господа, рівняйте стежки Йому”. До Івана Предтечі приходили мешканці всієї Іудеї і Єрусалиму, хрестилися від нього у ріці Йордані, визнавали гріхи і щиро-щиро каялися. Це була своєрідна сповідь, тільки ще тоді без Святого Причастя. Натомість він їм промовляв: “Я хрещу вас водою на покаяння. Але Той, Хто йде після мене, сильніший від мене: я не достойний понести взуття Йому. Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем”.

...У народі кажуть: “На Предтечі тулися до печі”. Це тому, що осінні похолодання все частіше заглядають у гості. Після Осіннього Івана (ще так називають свято у побуті) рідко коли випадає сонячна тепла днина.

Як це не парадоксально звучить, але у саме свято (мова — про давнину) не раз вдавалися до марновірства, ворожінь. Вважали, що цього дня можна дізнатися, коли яке лихо минеться. Отож виходили до місця злиття двох річок, набирали по однаковому кухлю води з кожної і ставили у хаті. Далі спостерігали: якщо швидше випаровується вода з більшої річки, то лихо минеться не скоро. Однак, не вдавайтеся до таких ворожінь, гріховних дій!

На Івана Предтечі нічого не заготовляли на зиму, бо, мовляв, почорніє, пропаде. (Також марновірство!).

Дівчата ж бралися за рукоділля — пряли, ткали, шили, вишивали... Господині, знахарі готували різні настої. У народі вірили, що “з водою Іван забирає усякі хвороби зі собою”.