Досліджуючи українську народну культуру та побут, інколи дивуєшся – яких тільки обрядів, зокрема регіонального характеру, не трапляється в нас. Більшість з них маловідомі широкому загалу, особливо для молоді. Наприклад, весілля з… котом. Так-так! Саме з отим пухнастим муркотливим котиком.
Один з таких елементів весільного обряду побутував у Радехівському районі, що на Львівщині, принаймні, ще наприкінці ХХ століття. А саме, коли молода після благословення батьків на шлюб вклонялася не тільки їм, хресним, родині, сусідам, гостям, а й… котові.
Але за цим обрядом, як, зрештою, і за іншими, - глибоке народне символічне значення. Хоча і хитруватий котик, однак він справно допомагає по господарству – ловить мишей, вміє розвеселити дитину, навіть зняти втому господарю, коли всядеться йому на коліна і видає своє «мур-мур»,а то й лікувати.
У давніші часи практикували й таке: як тільки господарі побудували хату, то першим пускали у нове помешкання кота. У якому закутку він ліг, там і ставили ліжко. Вважали, що кіт відчуває добру енергетику. І ще такий народний засіб: перед тим, як покласти у люлечку дитину, на кілька хвилин клали у неї котика, «аби зігрів місце дитяті». Виявляється, що опісля вона швидше засинала і сон був міцнішим.
Зрештою, цей чотирилапий вусатий друг таки асоціюється у нас з ніжністю, лагідністю, пестощами. Тоді він і на весіллі зичить молодятам усіх гараздів, добра та злагоди.
Так це чи ні, а головне – повірити…
Тарас ЛЕХМАН, журналіст