На п'ятдесятий день після Великодня відзначаємо свято Зіслання Святого Духа, а днем пізніше - Пресвятої Трійці, які, за церковними канонами, знаменують завершення Великоднього циклу. Цього року вони припадають відповідно на 7 і 8 червня. У народі їх ще називають Зеленими святами, Трійцею, П'ятидесятницею, Зеленою неділею. Тиждень перед Трійцею зветься Зеленим, Клечальним.

О цій порі половіє жито і, за повір'ями, прокидаються покійники (Бог відпускає їхні душі до живих), виходять з води русалки. Свої оселі люди прикрашають (клечають) гілками дерев, пахучими травами.

Детальніше:ЗЕЛЕНІ СВЯТА

Якось випадково почув розмову двох дівчат, років 15-16. Обоє сперечалися: що таке дівич-вечір? Одна доводила, що це – дівочі гадання-ворожіння у ніс на Андрія. Інша «аргументувала», що це – такі ж гадання-ворожіння, але у ніч на Різдво. Договорилися-добалакалися до того, що це – дискотека, де танцюють тільки дівчата…

На жаль, жодна з версій юнок неправильна. (Для жарту – хіба що про дискотеку…).

Дівич-вечір пов’язують з весільною обрядовістю, і то мова про минулі часи. Тепер таке практикують зрідка, здебільшого у селах. Він влаштовувався напередодні весілля, як символ прощання з вільним життям. Такі молодіжні вечори організовували окремо в оселях молодої і молодого (тут він називався «парубочий вечір»), але найчастіше в молодої.

Дівич-вечір у домі нареченої відзначався особливою ліричністю. Дівчата-подруги звивали гільце, прикрашали його квітами, стрічками, пучками колосків, додавали гілочку вишні або сосни. Гільце символізувало незайманість, красу та молодість.

Разом з виготовленням гільця також виготовляли маленьку квітку або віночки для молодого і молодої як символ наречених. Їх ще називали букетами, весільними букетами.

Одягання (приміряння) вінка як головного убору нареченої цього вечора супроводжувалося ритуалами. На долівку розстеляли біле полотно, на яке клали хлібину, ставили діжу, а зверху не наї клали подушку, на яку сідала наречена. (На Гуцульщині, наприклад, наречена сідала на ярмо, застелене кожухом). Після чого брат, старша сестра, подруга (часто – мати або хресна мати) розплітали косу. А дівчата прикрашали її голову весільним вінком, тобто поки що приміряли його. Опісля молоду вже називали княгинею.

Ото і був дівич-вечір.

Тарас ЛЕХМАН, журналіст

У садах, парках (а що тут говорити про ліс) ми вже можемо почути спів славок, щигликів, вівсянок, малинівок, посвист іволги, а в «дудку» час від часу дує удод. Багато пернатих повернулося з теплих країв. У них розпочинається шлюбний період.

До речі, у більшості птахів співають тільки самці і тим приваблюють самок. Навіть голос зозулі – «Ку-ку, ку-ку!» - це також голос самця.

Звісно, їх масові концерти розпочнуться наприкінці квітня – у травні. Однак такі співи характерні і для другої декади квітня. А відкривають її, за східним церковним календарем, Святі Марко і Кирило, який завжди вшановують 11-го дня місяця.

З церковної історії відомо, що Святий Марко жив у IV столітті на Ліванських горах у місті Аретусі (звідки й прозвище – Аретусійський). Завдяки його побожному життю й апостольській ревності багато поган навернулося до християнства. Але прийшов час, коли цісарем став Юліан Відступник. На християн розпочалося гоніння. Змушений був втікати і Марко. Проте, довідавшись, що нова влада ув’язнила багатьох вірних мирян, сам здався у руки ворогам.

Під час важких тортур Марко зберігав великий спокій. Вкінці його тіло намазали медом і підвісили у клітці серед гнізд бджолиних роїв. Марко ж кепкував, що мучителі піднесли його ближче до неба, а самі повзають по землі. Дивом див було і те, що бджоли не чіпали Марка. Справді, Божі комахи!

Побачивши таку геройську чесноту Святого Марка, намісник сам увірував у Христа, надіслав цісарю листа, щоб той помилував праведного мужа. Святому Маркові з того часу вже не заподіяли жодної кривди.

Закінчив своє життя преподобний отець близько 362 року.

Святий диякон Кирило, якого також вшановують 11 квітня, був сучасником Марка і служив на парафії у місті Геліополі (територія Лівану). Загинув мученицькою смертю за Христову віру.

Ігор ЗАПІСОЦЬКИЙ, Тарас ЛЕХМАН.