Може виникнути цілком закономірне запитання: “Чому Богоявленням називають не день народження Ісуса Христа (Різдво Христове), а саме Водохреще, яке християни східного обряду відзначають 19 січня?”.
Відповідь духовенства доволі проста: справжній Богоявленський день не той, у який Ісус народився, а той, у який охрестився й освятив воду. Це мало стати для людей першим знаком його святості, перед тим, як Син Божий і наш Спаситель розпочав свою місійну діяльність на землі, виконувати волю Отця Небесного, став творити дива.
Коли Ісусові виповнилося 30 років, Він прийняв хрещення від Івана Предтечі — Хрестителя Господнього на ріці Йордан. У Новому Завіті читаємо, коли Ісус виходив з води, небеса враз розкрилися і з'явився голуб — Дух Святий, що також є знаком Богоявлення. Звідси й розпочалася традиція хрещення у воді.
Уперше людина занурюється у святу воду під час хрестин (хрещення), зазвичай невдовзі після народження — немовлятком. Дитинку намагаються охрестити до сорока днів після її появи на світ. Трапляється, що з різних причин хрещення приймають у зрілому віці. Так чи інакше, але людина оновлюється для майбутнього достойного життя.
Свячена вода (до речі, святять її не тільки на Водохреще, а й на Стрітення, храмові празники у містах і селах, з нагоди інших подій) неодмінно має бути присутня під час освячення храмів, жилих і господарських будівель, а також усього церковного утвару, який використовується під час Служби Божої та часто інших Богослужінь, молитовних відправ. Її використовують на весіллі, при посвяті у школярі, студенти; зі свяченою водою ховають померлого...