Цього дня сталася велика для всіх християн подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі. Він був посланий Богом на землю задля спокути гріхів людства і його спасіння. Зрештою, Ісус у перекладі з єврейської — Спасіння.

Ще старозавітні пророки передбачили місце і час народження нашого Спасителя — 5508 рік від створення світу, а про день мала сказати зоря, що спалахне на небі над Вифлеємом. Так і сталося... Отже, 7 січня - це день народження Сина Божого на землі (у церковних календарях — Різдво Христове) , відтак — початок нового відліку часу, нової ери.

Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Марія та її обручник Йосиф жили в Назареті, а до Вифлеєма прийшли, щоб виконати наказ правителя Августа: з'явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії у Вифлеємі зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, тому їм довелося шукати прихистку у невеликій печері, де за поганої погоди ховалися пастухи. Там Марія і народила Дитятко Боже. Тоді з неба спустився Ангел і сповістив пастухам, які в цей час не спали, а стерегли стадо, що Бог народився. Вони й першими прийшли вклонитися Немовляті.

...На небі засяяла Вифлеємська зірка. Орієнтуючись на неї, до печери прийшли три старозавітні мудреці (вони зрозуміли, що здійснилося пророцтво) й принесли Ісусові-

Детальніше:РІЗДВО ХРИСТОВЕ — РАДІСТЬ СВІТУ!

Наступний день після Собору Івана Хрестителя Господнього — Предтечі у народі називають Пів-Івана або Полуівана (21 січня). Колись вважали, що працювати у цей день - “великий гріх”. Тож ходили один до одного в гості, влаштовували колективні застілля (з того, що залишилося після Різдвяних свят; не пропадати ж добру!) і “проганяли свята”. Дійство супроводжувалося жартами та співами. Втім, під впливом Церкви, така традиція занепала, принаймні, перестала бути масовою. Воно й справді негоже!

Віруючі православні християни в Україні вшановують цього дня преподобного Григорія Печерського — ченця Києво-Печерського монастиря. За аскетизм, ревну молитву, духовні подвиги та миролюбну вдачу Бог наділив його даром передбачення і чудотворення. Зустрівши на березі Дніпра дружину переяславського князя Ростислава Всеволодовича, у відповідь на їхнє їдке глузування преподобний Григорій закликав воїнів і самого князя до щирого покаяння, бо передбачив, що їх чекає страшна погибель. Неврівноважений і зухвалий князь різко відповів на пророцтво: наказав втопити ченця. Однак невдовзі сам потонув у Стугні поблизу Трипілля. Разом з ним вода поглинула чимало воїнів. Це сталося 1093 року.

18 січня, за церковним календарем, Надвечір'я Богоявлення. У народному побуті українців — голодний Святвечір, голодна кутя.

Практикуючі християни протягом усього дня, як і перед Різдвом Христовим, дотримуються суворого посту, нічого не їдять. Аж з першою зорею можна сідати до столу, але й тоді господиня подає виключно пісні страви: голубці з картоплею, кашу, гречані млинці, рибу, гриби (часто юшка з грибами), вареники з капустою, червоний борщ, неодмінно узвар та кутю.

Після святкової вечері, яка розпочиналася зі спільної молитви, усі “проганяли кутю”, бо вона вже остання у циклі Різдвяних свят. Виходили на вулицю, били палицями по плоті (часто брали ті палиці, якими будуть пасти корів), цебриках, барабанили по металевих відрах і вигукували (особливо діти):

- Утікай, кутя, з покуття,

Узвар, іди на базар.

Паляниці, залишайтесь на полиці,

Дідух — на теплий дух,

Щоб скинути кожух...

Детальніше:“УТІКАЙ, КУТЯ, З ПОКУТЯ...”

Може виникнути цілком закономірне запитання: “Чому Богоявленням називають не день народження Ісуса Христа (Різдво Христове), а саме Водохреще, яке християни східного обряду відзначають 19 січня?”.

Відповідь духовенства доволі проста: справжній Богоявленський день не той, у який Ісус народився, а той, у який охрестився й освятив воду. Це мало стати для людей першим знаком його святості, перед тим, як Син Божий і наш Спаситель розпочав свою місійну діяльність на землі, виконувати волю Отця Небесного, став творити дива.

Коли Ісусові виповнилося 30 років, Він прийняв хрещення від Івана Предтечі — Хрестителя Господнього на ріці Йордан. У Новому Завіті читаємо, коли Ісус виходив з води, небеса враз розкрилися і з'явився голуб — Дух Святий, що також є знаком Богоявлення. Звідси й розпочалася традиція хрещення у воді.

Уперше людина занурюється у святу воду під час хрестин (хрещення), зазвичай невдовзі після народження — немовлятком. Дитинку намагаються охрестити до сорока днів після її появи на світ. Трапляється, що з різних причин хрещення приймають у зрілому віці. Так чи інакше, але людина оновлюється для майбутнього достойного життя.

Свячена вода (до речі, святять її не тільки на Водохреще, а й на Стрітення, храмові празники у містах і селах, з нагоди інших подій) неодмінно має бути присутня під час освячення храмів, жилих і господарських будівель, а також усього церковного утвару, який використовується під час Служби Божої та часто інших Богослужінь, молитовних відправ. Її використовують на весіллі, при посвяті у школярі, студенти; зі свяченою водою ховають померлого...

Детальніше:“ХРИСТОС ХРЕСТИВСЯ Й ВОДУ ОСВЯТИВ...”