Останні новини

17 грудня християни східного обряду вшановують Святу великомученицю Варвару. До речі, частки її мощей зберігаються в Україні.

Батько Варвари був дуже багатою та знатною людиною. Він рано втратив дружину, тому всю свою любов й увагу віддав доньці. Але навіть ця безмежна любов не врятувала Варвару від жорстокої батьківської кари. Він був язичником, а дочка — християнкою (потайки від батька прийняла Святе Хрещення). Тому батько, насамперед боячись втратити свою суспільну репутацію, майно віддав Варвару правителю міста Іліопіль (Мала Азія), де вони проживали, на тортури душевні й тілесні. Та дівчина не зреклася своєї віри. Батько сам відрубав доньці голову. Це сталося 290 року за часів правління імператора Максиміана.

В Україні здавна вшановували Варвару як святу, що у важких обставинах рятує від небезпеки наглої смерті без причастя. Бо існував переказ про те, як до неї у в'язницю з'явився Ісус Христос, зцілив її рани та причастив. У народі говорили: за великий подвиг віри Свята Варвара отримала особливий дар визволяти людей від випадкової, несподіваної смерті. Ось, наприклад, чому шахтарі (люди вкрай небезпечної професії!) вважають її своєю покровителькою.

17 грудня, за народними астрономічними спостереженнями, поворот сонця на весну. Але, зазвичай, саме на цей період припадає початок найміцніших морозів. А ще — найкоротші дні і найтриваліші ночі. Однак після Варвари (доречніше сказати — після свята Анни, 22 грудня) дня трохи буде більшати. Тому казали: “Варвара ночі увірвала, а дня доточила”. За Варвариним днем прогнозували, якою буде погода на Різдво: “Якщо мороз, то й Різдво з морозом; відлига — Різдво тепле; густий іній на

На відміну від “жіночого” свята Варвари, наступний день (18 грудня) — Сави вважається здебільшого суто “чоловічим” святом. За християнською традицією цього дня вшановують преподобного Саву Освяченого (493-532 рр.).

Цей святий з восьми літ мешкав у монастирі. Коли подорослішав, то пішов у пустелю, що поблизу Йордану. Згодом заснував лавру й уклав церковний чернечий устав. Мав дар яснобачення, зцілював молитвами людей і творив чудеса...

За прогностичними прикметами, ретельним багатовіковим спостереженням над погодою ще наші пращури з'ясували, що на Сави часто випадають великі сніги, настають морози. Тому кажуть: “Варвара мостить, Сава гострить, а Микола кіл ставить”.

У свято Сави особливо урочисто відзначали день ангела хлопчики на ім'я Савка. Сусідські діти-однолітки тягали іменника за вуха, застеляли ослін кожухом і, посадивши на нього хлопчика-іменинника, тричі піднімали його до стелі. За це варто було почастувати хлопчиків солодкими гостинцями.

22 грудня — церковне свято Непорочного зачаття Праведною Анною Пречистої Діви Марії. У народі його називають — Анни, Ганни, Ганки, Зимової Ганки... На Буковині вважали, що цього дня починається новий рік.

На Анни (Ганни) вагітні жінки остерігалися працювати (зрештою, у таке величне церковне свято важка господарсько-побутова праця без нагальних потреб є гріхом!), а на Закарпатті дівчата і молодиці, у яких часто боліла голова, не пряли. Проте у давнину це була окрема і досить значна обрядова дія - “прясти сонце”, бо в народі це свято ще називають “родинами сонця”. Воно пов'язане з тим, що на свято припадає зимове сонцестояння, після чого небесне світило “повертає на літо, а зима на мороз”. Відтак казали: “Прийшла Ганка — сідай у санки!”; “Яка Ганка до полудня — така зима до кінця грудня”.

Цього дня дівчата збиралися на свої дівочі сходки, щоб узгодити, як будуть відзначати різдвяні свята.

Напередодні 19 грудня до дітей (почасти і до дорослих) має завітати Святий Миколай, покласти під подушки чи у чобітки “миколайчики”. Вранці прокидаємось, а там — солодкі гостинці лежать, іграшки, книги, новенький модний одяг, про який так мріяли...

Носить він подарунки уночі, та так, щоб ніхто не знав і не бачив, бо творить добро не на показ, а для того, щоб люди тішилися гарною несподіванкою. Тому його ще називають Дивотворцем, Чудотворцем. Серед дитячих подарунків від Святого Отця Миколая часто зустрічаємо іграшкових звіряток. Не дивно, адже він є охоронцем усіх тварин, добре розуміє їхню мову і вміє спілкуватися з ними. Тож і дітей вчить любити все живе, та, насамперед, любити Бога, батьків, рідну землю...

Такий довгоочікуваний Святий Вечір напередодні Різдва Христового. З ним, як і з Різдвяними святами, пов'язуємо нові надії, сподівання, просимо у Всевишнього здоров'я для всієї родини, ласки Божої, злагоди у сім'ї, миру в Україні...

... Цього дня строго постили, нічого не їли, допоки не з'явиться на небі перша зоря. Вона й сповістить, що народилося Дитятко Боже — Ісус Христос. Підготовка до святої вечері мала урочистий характер і розгорталася як справжній ритуал, театралізоване дійство, де всі були акторами і водночас глядачами. Вірили, що всі предмети, які мають відношення до святкового столу, набувають чудодійної сили.

На покуті під образами розстеляли духмяне сіно, на яке ставили горщик з кутею та глечик з узваром. Подекуди їх накривали обрядовим хлібом — книшем. При цьому господиня наслідувала квоктання курей, квочки, що мало б забезпечити їх високу несучість, приплід курчат наступного року. Діти-хлопчики кукурікали, щоб і півників було багато до борщу. Власники вуликів несли на пасіку кутю, імітуючи гудіння бджіл, і обходили довкола свого бджолиного господарства, просили у Новонародженого Ісусика доброго достатку меду.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.