Дохристиянські вірування східних слов'ян – на жаль, малодосліджений пласт духовної культури, зокрема стосовно морального аспекту.
Природа для наших пращурів була сукупністю таємничих істот, що живуть і діють подібно людині. Варто, вважали язичники, здобути прихильність вищих сил чи навчитися з допомогою ритуально-магічних дій боротися з їх лихою вдачею, тоді людська діяльність стане успішною, всі справи підуть на лад, запанують гаразди…
З найдавніших часів у житті Природи, як вірили давні предки, виник дуалізм: вічне змагання світлого й темного, дня і ночі, літа і зими, добра і зла. З метою фіксації цих протилежностей було визнано співіснування двох богів-антиподів: Білобога і Чорнобога.
Перший бог – бог щастя, добра, білого (світлого) дня. Своїми функціями чи то безпосередніми діями, силою він протистояв Чорнобогу. Той уособлював нещастя, темряву, все лихе. Навіть поставав в образі злючого пса.