(Історичний переказ)

Подія відбувалася 1797-го року у мальовничому селі на березі Дунаю. Минуло вже 22 роки, як за наказом російської імператриці Катерини II генерал-поручник Петро Текелій ліквідував Запорізьку Січ.

Після цього багато козаків подалося за Дунай, заснували поселення і створили нову Задунайську Січ. До одного з колишніх запорожців завітав у гості хлопчина, аби розпитати про козацьке життя-буття, козацьку славу і звитягу…

Прийшов хлопчина і мовить до козака:

-Здорові були! – вклонився низенько. – А можна у вас дещо розпитати? Дуже цікавлюся козаччиною.

Детальніше:СТАРИЙ КОЗАЧЕНЬКО

У давнину на Чистий четвер припадав Нявський або Мертвецький Великдень. На Поліссі його ще називали Жильним.

Після Страсної відправи у церквах люди, прийшовши додому, влаштовували своєрідну Тайну Вечерю. Вона чимось нагадувала Багату кутю. Все це символізувало спільну вечерю з померлими родичами. Звідси й назва – Мертвецький Великдень.

За повір’ям, Бог тричі на рік відпускає праведні душі з того світу – коли колоситься жито (в язичництві – свято русалок, Русалії; у деяких регіонах їх називали нявками), на Спаса і в Чистий четвер, по закінченню Страсної відправи. Перед Великоднем протягом трьох днів – від четверга до неділі – вони перебувають у полях. А за три дні до Пасхи справляють свій Мертвецький Великдень.

У цей час душі покійників не бояться ні хреста, ні молитви, вони стають вельми агресивними, готові задушити першу ж зустрічну людину. Єдине спасіння – обмитися у Чистий четвер свяченою водою.

Детальніше:НЯВСЬКИЙ ВЕЛИКДЕНЬ

День Руфа (Руфи, Родіона) – 21 квітня – одне з найзагадковіших народних свята, пов’язане з давніми язичницькими віруваннями, які християнство так і не змогло викорінити. Відзначали його весняної пори, коли сонце зустрічається з місяцем. Щоправда, тепер про ці обрядові дійства згадують доволі рідко.

Очевидно, що колись Руф (язичницьке божество) виступав покровителем диких звірів, зокрема плазунів. Тож найбільше «руфнянських» легенд стосується гадюк. Люди вірили: на Руфа небезпечно йти до лісу, бо всюди повзають гади. У квітні вони справді прокидаються від зимового сну і вилазять з кубел. До гадюк у народі завжди негативне ставлення. У давнину від укусів люди змушені були рятуватися різними, тепер би сказали – нетрадиційними, методами, в т.ч. вдавалися і до замовлянь.

За народними повір’ями, якщо на Руфа вжалила гадюка, то потрібно якнайшвидше побігти до потічка, випередивши змію, вичавити кров з отрутою з рани, обмити рану чистою водою, промовити замовляння, а вже опісля помолитися. Останнє – вплив християнства.

Детальніше:РУФ – ПОКРОВИТЕЛЬ ПЛАЗУНІВ

Давні руські літописи зберегли прекрасну легенду про перших князів нашої землі – засновників Києва: Кия, Щека , Хорива і сестру Либідь. А які ж факти свідчать на користь цієї легенди, тобто перетворюють її на правду?..

Історичність особи київського князя Кия засвідчують писемні джерела цього періоду, і то джерела не давньоруського (!) походження. Серед них – візантійські та арабські хронічки, у яких ідеться: разом з іншими антськими володарями він (Кий) очолює походи на Балкани приблизьмо між 534-545 роками. Можна вважати доведеним, що Кий був серед представників антського посольства до Константинополя, можливо, навіть, очолював дипломатичну місію.

Після смерті Кия його нащадки правили на землях Русі. Відомий український історик Михайло Брайчевський відзначає: «На тій стадії історії Київська держава становила федерацію «племінних» земель, кожна з яких була, по суті, незалежним княжінням, зобов’язаним Києву тільки даниною та необхідністю виставляти на вимогу великого князя певні військові контингенти».

Детальніше:КНЯЗЬ КИЙ: ПРАВДА ЧИ ЛЕГЕНДА?