У давніх народних повір'ях жаба, як і змія, наділена здатністю приносити людині добро або зло. За деякими легендами вона була створена самим Богом. Убивство жаби вважалося тяжким гріхом, яким людина могла накликати біду на себе та своїх близьких. Вважали, якщо палицею відігнати вужа або іншу змію (скажімо, гадюку), які напали на жабу, то така палиця набувала чудодійної сили, нею можна було відвертати грозові хмари, град, шукати скарби тощо. Водночас жаба виступала уособленням нечистої сили, її створення приписували чортові, відьми використовували у чаклунстві, а укуси цілком безпідставно вважали небезпечними і навіть смертельними. Наголошуємо: це не так! Жабу остерігалися брати в руки, боячись бородавок. У тому, що жаба перебігає (радше — перестрибує) дорогу або з'являється в хаті, вбачали недобру прикмету. Жаба здавна використовувалася у замовляннях, ворожіннях та інших магічних дійствах як приворотний або відворотний засіб. Займала вона помітне місце і в народній медицині. Мертву жабу прикладали до наривів як своєрідний компрес, що мав сприяти визріванню нариву. Особливо часто жабу використовували від лихоманки — клали за пазуху або лякали нею хворого. Щоправда, не знаємо, чи допомагало... Засушену жабу носили на ший як ладанку, інколи нею обкурювали важкохворих. Вірили, що молоко, в яке кинули жабу, здатне зцілити від укусу гадюки. Народні прикмети стверджують: - Кумкають жаби — наближається негода. - Весною жаби починають скреготати, коли прогримить перший грім. - Якщо жаби скрегочуть уночі — можна не чекати морозу. Давні спостереження підтверджують: жаба оселяється там, де буде влітку вдосталь вологи. Таким чином господарі вибирали місця для посіву.
- Реклама +38063-131-82-88
- delprobi@gmail.com
- 24/7
|
Оспіваний у народних піснях, кінь здавна мав пошану у людей, адже його роль у господарській діяльності та житті людини була (і почасти залишається) неабиякою важливою. Кінський череп наділявся властивостями оберега від нечистої сили, вважався символом родючості землі. Господарі нерідко застромляли його у тин на городі, щоб все родило, або тримали на пасіці, щоб бджоли велися, прикріплювали на клуні як охоронну силу від злих чарівників та інших нечестивих істот. Голову коня закопували під час будівництва греблі, щоб болотяний дідько не зміг її зруйнувати.
Вважалося, що зілля, яке проросло крізь очиці покинутого кінського черепа, має не тільки лікувальну, а й чудодійну силу. Але при необережному, неправильному поводженні, він може становити небезпеку, у ньому може зачаїтися зла сила. А її — не чіпай! Згадаймо давню легенду про Віщого Олега, коли із кінського черепа виповзла гадюка і вжалила князя.
Змій у народній уяві українців — це не тільки небезпечний плазун, який може вжалити людину і завдати їй лиха, а то й принести смерть. Його ще сприймають і як уособлення злих демонічних сил та пов'язують з ним легенди і повір'я...
Справді, він — популярний персонаж української демонології та фольклору, зокрема тих творів, у яких тісно переплелися язичницькі, старозавітні і новозавітні (біблійні, християнські) мотиви та середньовічні літературні фантастичні сюжети.
Змієві завжди було притаманне зловороже ставлення до людей, він зваблює жінок і дівчат, пожирає дітей, вбиває чоловіків, спалює оселі, а то й цілі міста, села може спопелити тощо. Нічого доброго від нього не чекай! Словом, лиходій!
Як представник нечистої сили, Змій здатний перевтілюватись. Наприклад, ударившись об землю, прибирає вигляд молодого привабливого парубка; навіть без перевтілення спроможний розмовляти людською мовою, але це буде мова сатани. Легко пригадати біблійний сюжет про яблуко спокуси.
Звичайно він нагадує куль (кіп) соломи, з якого сипляться іскри. Проте може виглядати і як людина, тільки з кількома головами (найчастіше — трьома). Має ця міфологічна істота і крила, які знімає, ідучи межи люди.
Заманюючи дівчат, Змій підкидає на дорогу шовкову хустку, перстень чи запаску. Котра з дівчат підніме якусь річ і принесе додому, до тієї й ходитиме він ночами у вигляді парубка, допоки не зведе у могилу. Аби позбутися Змія, слід віднести знайдену річ назад.
Полює Змій і за людськими душами, підмовляючи людей записати їх за викуп.
Домашній улюбленець багатьох дбайливих господарів і господинь — півень (двір без нього — пустка) породив безліч повір'їв. Наприклад, його крик віщує наближення дня, відганяє від хати нечисту силу і злих духів.
У численних оповіданнях, легендах про відьом, чортів та упирів людина, що протистоїть потойбічному, має протриматися всю ніч, допоки на світанку тричі не заспіває півень. Тоді нечиста сила змушена відступити. Цей мотив знайшов яскраве втілення у повісті Миколи Гоголя “Вій”.
Побутувало й таке повір'я: якщо півень обходив навколо обійстя, а потім злітав на тин і співав, знали: треба чекати гостей. Вони прийдуть з того напрямку, куди горланить півень.
Мишу бачили всі. У когось вона викликає посмішку, у когось огиду, переляк, у когось злобу, бо залізла у мішок із зерном, хтось відразу пригадує дитячі віршики, казки про хитру мишку, що спроможна обдурити котика... Але, погодьтесь, не всі знають про давні народні повір'я та прикмети, пов'язані з нею...
Миша — доволі популярний образ українського фольклору, насамперед казок. Вона, за народною уявою, вважається нечистою твариною. На Поділлі та Гуцульщині переказували, що миша прогризла дірку в Ноєвому ковчезі, і рід людський врятувався лише завдяки котові, який задушив мишу і заткнув дірку своїм хвостом.
Загальнопоширеним було вірування, що миша обов'язково перетвориться на кажана (летючу мишу), якщо з'їсть бодай крихту свяченої паски.
Мишу і кажана народ тісно пов'язував із світом відьом та чарівників, які можуть обертатися в цих тварин або перетворювати на них людей.
Кістки кажана використовували у ворожінні як приворотний засіб. На Прикарпатті вважали, що мертвий кажан, прикріплений над дверима стайні, здатен відганяти нечисту силу. Такі чудодійні властивості мала тільки прикріплена підкова.