22 грудня відзначаємо велике церковне свято Непорочного зачаття Пречистої Діви Марії праведною Анною, або ж у народі — Анни, Ганни, Зимової Анни (Ганни), Ганки.

Оскільки на Анни припадає найдовша ніч у році, то колись маловірні люди боялися виходити у цей день з хати, аби «не потрапити (не стати) на манівці», «не заблукати», «не зустріти лихого». Тож навіть старалися не лихословити, бо «панують демонічні сили, і вони  неодмінно відгукнуться на лихе слово».

А от після Анни на більшості терен України розпочинали підготовку до новорічно-різдвяних свят: білили хати, прали рушники, чистили на снігу килими, посилену годували поросят, які скоро «підуть під ніж»... Натомість менше пряли, ткали, вишивали... Звідси й приказка: «На Ганки прядиво складай».

За часів козаччини (можливо, що і в раніші часи) з цього дня у великих містах і містечках починалися передріздвяні ярмарки.

Цей день також має свій народний прогностичний синоптик та зафіксовані цікаві фенологічні спостереження:

- Анна ніч скорочує, а дня прибавляє.

- Після Анни дня прибавляється (прибуває).

- На Анни-зачаття бджоли починають меж їсти.

- Якщо на Ганки сонце ясне, променисте - новоріччя буде морозним; якщо ховається за хмари, а на деревах висне іній - під Новий рік буде хмарно і відлига.

- Міцний мороз на Анни красну весну закликає.

- Ранок сонячний, але без морозу - весна обмане, тож поспішати з ранньою сівбою не варто.

- Звідки вітер на Анни - звідти буде у березні.

- На Анни снігу намело (Анна сіла у сани) - до доброго врожаю.

Мабуть нема в Україні такої християнської родини, де б не зберігалася ікона Святого Миколая, якого Церква вшановує 19 грудня, а особливо у тих сім'ях, де зростають діти, неодмінно є його образочки. За повір'ями та доброю християнською традицією саме він у ніч на свої іменини, тихо спустившись по вервичці з Неба, роздає малечі подарунки, потайки кладе їх під подушку чемним діточкам.

Немає християнської душі, що не горнеться до цього великого святителя. Для християн Чудотворець Миколай - правдивий приклад глибокої віри, щедрот і смиренності. Кожна християнська душа любить його і звертається до нього зі своїми потребами, бо серце чує і знає, що він за свого життя був добродієм і сьогодні може подати руку допомоги у біді. Тож прославили його у численних піснях і віршах, більшість з яких - дитячі, чи то адресовані дітям. Адже Чудотворець - щедрий приятель дітей. Та й перекази з життєпису Святого, апокрифічні легенди про Миколая також популярні у християнському світі.

Він - цілком реальна постать, єпископ Мір Ликійських, учасник Першого Вселенського собору (325 р.). Уже змалечку проявляв неабиякі дива. В юності роздав своє багатство вбогим і прийняв духовний сан. Вважають, що Святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше - на воді. Тому рибалки і моряки завжди беруть у море ікону Чудотворця.

На честь святого Миколая названо багато храмів. Це ім'я популярне і поширене серед українців.

Водночас свято Миколая - веселе народне свято. Колись господарі варили до цього дня пиво. Після церковної відправи пили (але в міру), гуляли, розважались, вітали іменинників, дітям роздавали подарунки, гостинці (звісно, «від Миколая!»). А по обіді запрягали у сани найкращих коней і з піснями їздили довкола села, бо ж треба було знати, чи глибокий випав сніг. Якщо так, то буде добрий врожай хліба і городини.

16 грудня — свято старозавітного пророка Софонії, який жив у VII столітті до Різдва Христового. У своїй пророчій книзі він першим з пророків описав «добра Христового царства».

Народний прогностик цього дня сповіщає:

- На Софона заметілі, сніги білі, то до Миколи замете.

- Як на Софона вітер крутить, то погода буде часто мінятися аж до Різдва.

- До Софона випало мало снігу - не жди хліба.

- Снігу до Софона вдосталь намело - буде озимина.

- На Софона ніч місячна і зоряна - вродить на баштанах.

- Софон грудень переділив, головне, щоб снігом не обділив, бо будеш голодний.

- Заметіль у свято Софонії віщує багатий врожай горіхів.

- У першій половині грудня були великі холоди - влітку буде тепло.

Хто «править балом» на Андріївських вечорницях, які молодь святкує у ніч на Анлрія (13 грудня)?.. Звісно, Калитинський та Коцюбинський...

Готуючись до цих вечорниць, дівчата випікали калиту - великого коржа з діркою посередині, на якому витискали орнаменти. Найчастіше це робили за допомогою маківки. Калиту підвішували у хаті до сволока, і її охороняв пан Калитинський, тримаючи в руках квач, обмащений у сажі. Таку роль мав виконувати наймоторніший і найдотепніший парубок у громаді. Один з учасників гри, «осідлавши» коцюбу, був паном Коцюбинським. Він від порога скакав до калити і розпочинався діалог:

- Здоров був, пане Калитинський!

- Здоров був, пане Коцюбинський!

- Я їду калиту кусати!

- А я буду по зубах кресати!

(Є й інші варіанти).

Під час цього діалогу всі присутні намагалися розсмішити Коцюбинського глузуванням, жартівливими, але не образливими репліками. Він же стрибав на коцюбі, мов на конику, намагався вкусити калиту, не торкнувшись її руками і зберігати серйозність. Якщо Коцюбинський таки засміявся, отримував від Калитинського по щоках квачем зі сажею. При цьому, аби ускладнити завдання, Калитинський ще й смикав за стрічку, на якій підвісили калиту, розгойдував її.

Опісля на коцюбу сідав наступний «вершник».

А якщо Коцюбинському таки вдалося відкусити коржа, то він ставав Калитинським, а Калитинський - Коцюбинським. І так продовжувалася молодіжна гра. Потім переходили до інших розваг.

Сама ж калита символізує зимове народження сонця.