Останні новини
25 березня 2024
24 березня 2024

БАРАН ІЗ ЗОЛОТОЮ ВОВНОЮ

Був давно чоловік і жінка. Мали вони одного сина. Оженили його і мали невістку. Дідо дуже любив худобу, а найбільше вівці. Він казав, що вівця — уберихата. З неї і кожухи, і сукно, і ліжники, і сведри, і рукавиці, і шапки, волоки, капці, попружки і дзьобні. А баба чула від старих людей, що хто разує дванадцять п'ятниць сходу місяця, то буде знати, коли прийде його смерть. Баба була дуже побожна.

Помер дідо, а баба лишилася з сином та невісткою. Мали худобу, а найбільше овець. Одного разу під час кочіння овець син і невістка спали. А баба вночі кричить:

— Сину, вставай, підоймися. Там овечки покотилися, самі ягнички начинили. Межи ними є оден баранець, круторогий, золотововний.

Вони встали, подивилися — справді є баранець з золотою вовною.

Баба того баранця стригла, з вовни виробляла ліжники, сукна, сведри, рукавиці, запаски. І капці собі вплела до смерти. Ссукала волоки. І злагодила собі з тої золотої вовни все вбрання до смерти. Нарешті баба щось задумалася. І каже:

— Сину мій і ти, невісто, я хочу вам сказати, що хочу собі дім будувати. Із чотирьох дощок, а в нім стелити з-під гибля трісок.

Як це їй зробили, баба померла. Як бабу несли, трембіти трубили, дзвони дзвонили. І тоді бабу похоронили. І всі люди заплакали, як бабу поховали. Тоді син дав того баранця з золотою вовною за бабину душу. Тоді люди увірили, що хто разує п'ятниці, той знає, коли буде вмирати.

Всі права захищені. Використання матеріалів сайту і автоматизоване копіювання інформації сайту будь-якими програмами без посилання товариства заборонено ©2020 Probi.