Оспіваний у народних піснях, кінь здавна мав пошану у людей, адже його роль у господарській діяльності та житті людини була (і почасти залишається) неабиякою важливою. Кінський череп наділявся властивостями оберега від нечистої сили, вважався символом родючості землі. Господарі нерідко застромляли його у тин на городі, щоб все родило, або тримали на пасіці, щоб бджоли велися, прикріплювали на клуні як охоронну силу від злих чарівників та інших нечестивих істот. Голову коня закопували під час будівництва греблі, щоб болотяний дідько не зміг її зруйнувати.
Вважалося, що зілля, яке проросло крізь очиці покинутого кінського черепа, має не тільки лікувальну, а й чудодійну силу. Але при необережному, неправильному поводженні, він може становити небезпеку, у ньому може зачаїтися зла сила. А її — не чіпай! Згадаймо давню легенду про Віщого Олега, коли із кінського черепа виповзла гадюка і вжалила князя.
Із цими давніми-прадавніми віруваннями тісно пов'язаний звичай прикрашати дах будівлі стилізованими кінськими головами, зверненими у протилежні боки. Оздоба, що мала назву “коник”, зустрічалася в оформленні інтер'єру хати. Такими ж фігурками декорували бокову опору мисника для посуду, поруччя крісел, диванів, лавок.
Загальнопоширеним було вірування, що знайти підкову удорозі є доброю прикметою. Не тільки у селах, а й у містах прибивали підкову до порога, щоб усяке йшло з добром до хати. Підкова, прикріплена до порога стайні, охороняла коней від злодіїв, а вкинута у дійницю оберігала корів від відьом, які могли забрати у неї молоко. Підкова над дверима — на щастя. Її дарували й молодим на весіллі, випікали печиво у вигляді підкови, яким частували гостей.
Водночас не менш поширеним було ставлення до коня як уособлення нечистої сили, котра могла перевтілитися у цю тварину. Відомим є казковий сюжет про відьму, яка обернулася конем і була покарана — їй підкували руки й ноги.
Втім, це — лишень повір'я...