У давніх українців було своє розуміння Єдиносущного Бога, якого називали Великим Богом, Старим Богом чи Всебогом. А ще він був Бог-Творець — володар усіх таїн, земних і космічних.
Ідеї найвищого Єства і Прадіда засвідчують насамперед колядки. Як писав свого часу етнограф Ксенофонт Сосенко, християнська ідея про народження Спасителя світу якраз скріплює давню віру українців у Бога-Творця, що він навідається до них — своїх людей, дітей і принесе їм благословенство та охоронить від зла.
Думка про найвище єство і віра в нього були давнішими, ніж ідея Прадіда як Бога.
Язичницькі боги, як правило, мали по декілька імен. У річному Сварожому колі, наприклад, весняний бог Ярило дає рослинності ріст і силу, запліднює її. Тож він на цій порі був головним богом — Богом-Господарем буття. Влітку — це Смирагл, що наливає колос; восени — бог Світовид; а взимку — Коляда, бог торжества світла Дажбожого.
Тисячолітні вірування і звичаї предків донесли до нас через мову багато виразів із словом “Бог” - “Богзна”, “Бог з тобою”, “Поможи Боже”, “Дай, Боже, щастя”...
Про єдиного Бога згадується й у Велесовій книзі: “Бог є один і множествен...”.