Відразу після величного свята Благовіщення Пресвятої Богородиці церква відзначає Собор Архистратига Гавриїла (8 квітня). У народні побутують інші назви — Благовісника (саме він сповістив Діві Марії благу вість, що та народить Сина Божого), Гавриїла, Гаврила (остання, погодьтесь, доволі панібратська). Його, як і Святого Архистратига Михаїла та Святого Пророка Іллю, вважали громовержцем — покровителем блискавок та грому, зокрема весняних. Отож, “щоб Гаврило хати не спалив”, всіляко намагалися задобрити Святого, насамперед молитвою, строгим постом. Зрештою, у ці дні ще триває Великий піст.

А щоб самому убезпечитись від стихії (“гніву Божого”, “кари Божої”), вдавалися до різноманітних дійств: запалювали страсні свічки, які освячували у Чистий четвер, або стрітенські свічки-громниці, обкурювали хату свяченим зіллям, кропили помешкання йорданською водою.

За багатовіковими фенологічними спостереженнями наших предків, з приходом Благовісника щодня можна було очікувати блискавки та грому. Головне, щоб гриміло не на голі дерева, бо рік буде голодним, без врожаю.

Вважалося, що перші весняні грози пробуджують землю від тривалого зимового сну. Це вже й прийшла пора ранньої сівби яровини, зокрема — вівса, ячменю. Тому у деяких етнографічних регіонах України на церковне свято Собору Архистратига Гавриїла селяни несли до храму по жменьці добірного насіння зернових культур, освячували, а потім, “щоб добре родило”, перемішували його з посівним зерном. Також просили пароха благословити на сівбу.

Тарас ЛЕХМАН.