У народному календарі українців є свято Мельника. Конкретного дня відзначення воно не набуло. День святкування кожна громада, де відбувалися такі дійства, встановлювала індивідуально, але неодмінно у першій половині серпня. Очевидно тому, що вже завершилися (завершувалися) жнива, поступово тривав обмолот, адже нагально потрібним було борошно, бо старі запаси вже вичерпувалися. Отож у власників млинів розпочинався новий сезон роботи – перемолоти зерно на муку. На святкуванні млинарів щедро частували, дякували за попередню роботу і просили продовжити свою працю, «записувалися» у чергу на помол, домовлялися про плату, яка могла змінюватися залежно від врожаю.

До появи електрики, в Україні, як і всюди у Європі, було поширено два види млинів – вітряний і водяний. Якщо водяний млин будували на берегах річок зі швидкою течією, робили заглибини на дні, щоб вода падала на колесо масивним потоком, то вітряні млини – на відкритому просторому місці, де нема затишку від вітру, часто на перехресті доріг, щоб його було добре видно звідусіль і легко могли добратися люди з кількох сіл. Роботу водяного млина могла обмежувати зима, яка вкривала річку льодом, літня посуха, коли річка міліла, а от вітряний млин працював цілорічно, звісно, за належного вітру.

Праця мельника вважалася почесною і завжди затребуваною. (Навіть дотепер в Україні доволі поширені прізвища – Мельник, Мельничук, Млинар…). Вони були одними з найбагатших людей села, хоча могли і не мати надто великої ділянки поля. Адже за роботу люди розраховувалися з ними зерном, борошном, грішми. Інколи, як додаткова чи окрема (за домовленістю) плата – овочі з нового врожаю; солома, сіно для худоби…

Млин забезпечував статок усієї сім’ї млинаря. За щастя було колись комусь з його дітей отримати у спадок млин, особливо, як весільний подарунок. Ось чому було багато дівчат, охочих вийти заміж за сина мельника, і парубків, охочих одружитися на його дочці. Справді, часто це був шлюб з розрахунку, та й батьки напоумлювали, наполягали…

У народі про млинаря говорили різне, вигадували небувалі історії. Вірили у те, що він знається з нечистою силою. Вміє просити у чорта, щоб той своїм свистом надсилав вітер і вітрила млина швидко крутилися; водяника просив, аби не замулював водойми, річка не висихала, не спинялася течія, а весняна повінь не зруйнували млин. Бо як же без нього людям?!. Тоді кожному доведеться застосовувати ручні жорна, на яких помол не завжди якісний, грубий, а не дрібний. Аби задобрити нечисту силу, дружина мельника пекла для неї паляниці, кидала їх у воду, або клала край дороги…

Побутує й чимало казок про хитрого, жадібного млинаря.

Тарас ЛЕХМАН