Свято Варвари відзначаємо 17 грудня, бо саме в цей день 290 року в місті Іліополі (Фінікія) вона загинула загинула мученицькою смертю. А вже у IV столітті її мощу були перенесені в один з храмів Константинополя.

У XII столітті дочка візантійського імператора Олексія Комнина (1081-1118 Роки) княжна Варвара, вступаючи у шлюб з руським князем Михайлом Ізяславичем, привезла їх у Київ, де вони покояться і тепер у Володимирському соборі.

У день Святої Варвари народний календар із деяким випередженням астрономічного фіксує поворот сонця на літо. У багатьох місцевостях з цього приводу говорили: «Варвара ночі урвала, а дня доточила». Насправді ж найдовша ніч припадає на 22 грудня.

На Поділлі вважалося гріхом у цей день прати білизну, місити глину чи білити хату. У зв'язку з тим, що великомучениця Варвара була здібною до вишивання і навчила всіх жінок вишивати, тому вишивати (даруйте за повторення слів!) на Варвари не дозволялося.

Зрештою, цей день називали «жіночим». Отож святкували й відзначали його не тільки іменинниці, а всі жінки.